18 січня 2024 року
Будинок стояв тихий. Чисті вікна, виметений шматочок вулиці перед ганком. Все, як завжди. Стас відкрив двері своїм ключом. Це було єдине, крім жетона, що він носив з собою увесь час. Документи, телефон, всі картки… Це можна було залишити в частині. Тільки не ключі й жетон.
Перший і Третій вже вийшли назустріч, Падло, як завжди, десь ховався, Аспід, мабуть, на дивані. А Зараза де?..
Маленька…
Дана спала на дивані, скрутившись калачиком і замотавшись ковдрою ледь не з головою. Аспід демонстративно сидів у неї в ногах і зиркав злими очима. Другий лежав збоку. Білосніжка розтяглася поверх дівчини. А де ж все-таки Зараза?
Кошенятко моє…
Стас тихенько шикнув на котів, підійшов і сів просто на підлогу біля дивану. Змарніла як… Знов на себе забила. Дівчинко моя, ну що ж ти оце робиш?
*****
Дані снилося щось дивне. Такого не було останні місяці. Наче Стас тут, наче сидить десь поруч і щось говорить… Шкода, що такі сни настільки рідкі. От би частіше…
Вона повернулася, намагаючись вмоститися зручніше й поспати ще трохи, коли вже випало таке щастя. Білосніжка невдоволено нявкнула, запустила пазурі, щоб утриматися. Ой! Ну боляче ж!
Очі відкрилися якось самі.
Стас… Добре… не тільки чути, але й бачити…
— Як же давно ти мені не снився…
*****
Ну от… прокинулася. Мабуть, все-таки нашумів.
— Поспи ще, маленька. — Стас не втримався, пригладив збите волосся, відвів від обличчя тонку пасму, потім торкнувся щоки. — Поспи. Я вже вдома. Все гаразд.
Дана раптом різко сіла. Так, що бідна Білосніжка просто улетіла кудись, а Другий та Аспід синхронно зашипіли.
— Стас?!!
Вона простягнула руку, торкнулася його плеча, застигла на мить… Потім раптом різко вдарила кулачком у груди.
— Де ти був?!!!
Яскраві зелені очі затягувало сльозами, ті вже текли по блідих щоках. Вона вдарила ще раз і ще.
— Де! Ти! Був!!!!
Та що ж вона робить, руку відіб’є! Стас обережно перехопив кулачок, потягнув на себе, сів поруч. Обійняв нарешті, спершу зовсім легко, потім, відчувши, як вона, раптом знесилившись, подалася назустріч, вже міцніше.
— Маленька… ну що ти. Я тут. Вдома. Живий…
Дана схлипнула.
— Якщо ти… Якщо ти ще хоч раз! Отак!!! Я тебе сама вб’ю!
— Вбивай. Тільки не плач більше. Чуєш, кошенятко? Вже все. Все позаду.
Вона підвела голову. Ну до чого себе довела? Одні очі залишилися, і під тими темні кола! Губи тремтять… Стас мимоволі перевів погляд саме на них. Потім якось дійшло, що вона… вона ж сама його тепер обіймає. І… назвала на “ти”? Вона що?... Вона?...
— Дано?...
Дівчина трохи подалася назустріч. Маленька…
Її губи були солоні. І щоки теж. І повіки… Вона тремтіла під поцілунками, але не відверталася, не відсторонювалася. Намагалася відповідати. Так невміло… так… Люба моя…
*****
Невдоволене нявчання зі спальні першою почула Дана. Сполошилася.
— Зараза!
— Що Зараза? — Стасу зараз було не до котів.
— Може, щось не так? З кошенятами?
— Якими ще кошенятами? — Та щоб цим поганцям! Маленька, ти куди?!
— Ой, ви ж не знаєте! Вона вночі народила!
Дана підскочила й помчала в спальню. Стас підводився повільно, намагаючись зрозуміти, що це тільки що було.
Народила? Кошенята? Гей, мала, що тут відбувається?!
Стоп. Знов на “ви”?!
*****
У спальні Дана воркувала над великою коробкою, звідки було чути тихе попискування й муркотіння Зарази. Що, дійсно кошенята? Стас підійшов роздивитись. Ой, б**... Четверо… Ні, ну це точно троянська коть!
Хм… а маленька не даремно тренувалася… Он як в деяких місцях округлилася… Ммм…
Тільки от що робити з поповненням котячої родини? І сім котів — це перебор, а одинадцять… Нахрін, нєхрін, похрін!
*****
Дана повернулася, глянула на нього. Ну от, зовсім інша справа! Очі сяють, щоки порожевіли. Це що, всі жінки так на малечу новонароджену реагують? От цікаво, а якщо на свою?...
Хоча ні. Минулого разу теж кошенята зовсім малі були, а вона тоді на них і не глянула…
Дівчина підвелася, знов посміхнулася. От блін, Заразі! А він тут що, для меблів?!
Маленька, я, на хвилиночку, тільки повернувся!
*****
Стас якимось невловимим рухом підтягнув Дану до себе, нахилився до вуха.
— А годувати мене в цьому домі будуть? Чи як?
— Ой!
Ну от, кошенятко повертається.
*****
Дана повернулася від холодильника, де тільки що проводила ревізію, з якимось зовсім розгубленим обличчям.
— Що, знов нічого готового? Мала, ти мене лякаєш! Це якась нездорова тенденція. Варто мені приїхати додому без попередження — і у тебе пустий холодильник. Ти тут взагалі без мене їла?!
— Та ну що ви оце… Є, тільки… Ну, треба хоча б хвилин десять… Може, поки ви в душ?.. І речі ж всі чисті, я стежила… А я поки приготую.
— В душ? — Стас провів долонею по щоці. Ну так, гоління в потязі — це окремий вид пригоди. Про миття взагалі краще помовчати. От же ж, б**... Мабуть, штиняє… А вона обіймала… — Гаразд.
Через хвилини він стояв перед відкритою шафою, з деяким нерозумінням роздивляючись купу новеньких футболок в упаковці. А старі всі де? Ну хоч пару штук мало б залишитись?
— Маленька! А де всі мої старі футболки?
— Ой… — Дана якимось дивним рухом смикнула на собі капюшонку. Наче… А що це в неї під тою капюшонкою?.. — Я… Я ж майже всі вам повідправляла. Але там є нові! Давайте я розпакую!
— Зачекай… А ну йди сюди. — Стас потяг край кофти вгору. Ну, так і є. — Майже всі, кажеш? А це що?
— Ну… Вам шкода, чи що? Вона… вона зручна.
Він притяг дівчину до себе.
— І давно ти мої речі тягаєш?... А, кошенятко?
— Ви ж душ збиралися? От і йдіть! Ой, пригорить зараз! Та відпустіть вже!
*****
Звісно ж, взяти футболку у ванну кімнату він забув, але зрозумів це, коли вже одягався. Хоча?.. А й нехай.
#2959 в Любовні романи
#1288 в Сучасний любовний роман
#397 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.11.2026