Сім котів і дівчина на дивані

Розділ 24

18 січня 2024 року

Будинок стояв тихий. Чисті вікна, виметений шматочок вулиці перед ганком. Все, як завжди. Стас відкрив двері своїм ключом. Це було єдине, крім жетона, що він носив з собою увесь час. Документи, телефон, всі картки… Це можна було залишити в частині. Тільки не ключі й жетон.

Перший і Третій вже вийшли назустріч, Падло, як завжди, десь ховався, Аспід, мабуть, на дивані. А Зараза де?..

Маленька… 

Дана спала на дивані, скрутившись калачиком і замотавшись ковдрою ледь не з головою. Аспід демонстративно сидів у неї в ногах і зиркав злими очима. Другий лежав збоку. Білосніжка розтяглася поверх дівчини. А де ж все-таки Зараза?

Кошенятко моє… 

Стас тихенько шикнув на котів, підійшов і сів просто на підлогу біля дивану. Змарніла як… Знов на себе забила. Дівчинко моя, ну що ж ти оце робиш?

*****

Дані снилося щось дивне. Такого не було останні місяці. Наче Стас тут, наче сидить десь поруч і щось говорить… Шкода, що такі сни настільки рідкі. От би частіше…

Вона повернулася, намагаючись вмоститися зручніше й поспати ще трохи, коли вже випало таке щастя. Білосніжка невдоволено нявкнула, запустила пазурі, щоб утриматися. Ой! Ну боляче ж! 

Очі відкрилися якось самі.

Стас… Добре… не тільки чути, але й бачити… 

— Як же давно ти мені не снився…

*****

Ну от… прокинулася. Мабуть, все-таки нашумів.

— Поспи ще, маленька. — Стас не втримався, пригладив збите волосся, відвів від обличчя тонку пасму, потім торкнувся щоки. —  Поспи. Я вже вдома. Все гаразд.

Дана раптом різко сіла. Так, що бідна Білосніжка просто улетіла кудись, а Другий та Аспід синхронно зашипіли.

— Стас?!!

Вона простягнула руку, торкнулася його плеча, застигла на мить… Потім раптом різко вдарила кулачком у груди. 

— Де ти був?!!! 

Яскраві зелені очі затягувало сльозами, ті вже текли по блідих щоках. Вона вдарила ще раз і ще.

— Де! Ти! Був!!!!

Та що ж вона робить, руку відіб’є! Стас обережно перехопив кулачок, потягнув на себе, сів поруч. Обійняв нарешті, спершу зовсім легко, потім, відчувши, як вона, раптом знесилившись, подалася назустріч, вже міцніше.

— Маленька… ну що ти. Я тут. Вдома. Живий… 

Дана схлипнула.

— Якщо ти… Якщо ти ще хоч раз! Отак!!! Я тебе сама вб’ю!

— Вбивай. Тільки не плач більше. Чуєш, кошенятко? Вже все. Все позаду.

Вона підвела голову. Ну до чого себе довела? Одні очі залишилися, і під тими темні кола! Губи тремтять… Стас мимоволі перевів погляд саме на них. Потім якось дійшло, що вона… вона ж сама його тепер обіймає. І… назвала на “ти”? Вона що?... Вона?...

— Дано?...

Дівчина трохи подалася назустріч. Маленька…

Її губи були солоні. І щоки теж. І повіки… Вона тремтіла під поцілунками, але не відверталася, не відсторонювалася. Намагалася відповідати. Так невміло… так… Люба моя…

*****

Невдоволене нявчання зі спальні першою почула Дана. Сполошилася. 

— Зараза!

— Що Зараза? — Стасу зараз було не до котів. 

— Може, щось не так? З кошенятами?

— Якими ще кошенятами? — Та щоб цим поганцям! Маленька, ти куди?!

— Ой, ви ж не знаєте! Вона вночі народила!

Дана підскочила й помчала в спальню. Стас підводився повільно, намагаючись зрозуміти, що це тільки що було. 

Народила? Кошенята? Гей, мала, що тут відбувається?!

Стоп. Знов на “ви”?!

*****

У спальні Дана воркувала над великою коробкою, звідки було чути тихе попискування й муркотіння Зарази. Що, дійсно кошенята? Стас підійшов роздивитись. Ой, б**... Четверо… Ні, ну це точно троянська коть!

Хм… а маленька не даремно тренувалася… Он як в деяких місцях округлилася… Ммм…

Тільки от що робити з поповненням котячої родини? І сім котів — це перебор, а одинадцять… Нахрін, нєхрін, похрін!

*****

Дана повернулася, глянула на нього. Ну от, зовсім інша справа! Очі сяють, щоки порожевіли. Це що, всі жінки так на малечу новонароджену реагують? От цікаво, а якщо на свою?...

Хоча ні. Минулого разу теж кошенята зовсім малі були, а вона тоді на них і не глянула…

Дівчина підвелася, знов посміхнулася. От блін, Заразі! А він тут що, для меблів?!

Маленька, я, на хвилиночку, тільки повернувся!

*****

Стас якимось невловимим рухом підтягнув Дану до себе, нахилився до вуха. 

— А годувати мене в цьому домі будуть? Чи як?

— Ой! 

Ну от, кошенятко повертається.

*****

Дана повернулася від холодильника, де тільки що проводила ревізію, з якимось зовсім розгубленим обличчям.

— Що, знов нічого готового? Мала, ти мене лякаєш! Це якась нездорова тенденція. Варто мені приїхати додому без попередження — і у тебе пустий холодильник. Ти тут взагалі без мене їла?!

— Та ну що ви оце… Є, тільки… Ну, треба хоча б хвилин десять… Може, поки ви в душ?.. І речі ж всі чисті, я стежила… А я поки приготую.

— В душ? — Стас провів долонею по щоці. Ну так, гоління в потязі — це окремий вид пригоди. Про миття взагалі краще помовчати. От же ж, б**... Мабуть, штиняє… А вона обіймала… — Гаразд.

Через хвилини він стояв перед відкритою шафою, з деяким нерозумінням роздивляючись купу новеньких футболок в упаковці. А старі всі де? Ну хоч пару штук мало б залишитись?

— Маленька! А де всі мої старі футболки?

— Ой… — Дана якимось дивним рухом смикнула на собі капюшонку. Наче… А що це в неї під тою капюшонкою?.. — Я… Я ж майже всі вам повідправляла. Але там є нові! Давайте я розпакую!

— Зачекай… А ну йди сюди. — Стас потяг край кофти вгору. Ну, так і є. — Майже всі, кажеш? А це що?

— Ну… Вам шкода, чи що? Вона… вона зручна.

Він притяг дівчину до себе.
— І давно ти мої речі тягаєш?... А, кошенятко?

— Ви ж душ збиралися? От і йдіть! Ой, пригорить зараз! Та відпустіть вже!

*****

Звісно ж, взяти футболку у ванну кімнату він забув, але зрозумів це, коли вже одягався. Хоча?.. А й нехай.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше