Розділ 16

24 січня 2024 року

Нагадування про обіцянку навчити стріляти Стас зустрів важким подихом. Е, ні! Так не піде! Ніхто його за язика не тягнув!

Але навчання почалося зовсім не зі стрільби. Та й де, власне, стріляти? Не в будинку ж… Стас приніс звідкись пістолет і заявив: поки не навчишся розбирати-збирати, ніякої стрільби. Ну от… Він як завжди… Цікаво, а де він той пістолет узяв?...

— Дивись, кошеня… Це Форт-12Р. Він травматичний, не бойовий. Бойового тобі поки що не треба. Розбирається отак… — Клац, клац, клац… На столі утворилася купка деталей. Та скільки їх там?! — Збирається отак. 

Знов кілька швидких рухів, і в руках Стаса вже повністю зібрана зброя. Ой… Як це він?..

— На, спробуй.

Чого ж воно таке важке? Ну… Що він робив?... Та блін, як воно відкривається?

— Стасе…

— Давай ще раз. Повільно. Спершу оце…

*****

Ввечері Дана сиділа на дивані з Заразою на колінах і сумно дивилася на три спилених під корінь нігтя. Зламала… Об той клятий пістолет…

26 січня 2024 року

Всі заняття, крім водіння, довелося тимчасово відкласти. Ще двадцять п’ятого вранці прийшло термінове замовлення, і Дана сиділа, не підводячи голови. Навіть частину ночі працювала. У лікарню Стас їздив сам, в магазин також. І от же що цікаво: з’ясувалося, що він чудово вміє розігрівати вже готову їжу і навіть щось готувати, та й котів цілком може нагодувати… От же! А раніше вдавав, що нічого такого й близько не вміє!!!

27 січня 2024 року

Замовлення відправила вже майже о дев’ятій. Уффф… все! Можна поспати. Яка ще машина?!!! Ну нііііііі….

Що, ще й обід? А вчора?... Ах, це був виняток!!!

28 січня 2024 року

Дана сердито гриміла пательнею і тихенько лаялася під ніс. Млинчиків йому! І борща на обід! І курку на вечір! А сам кудись здимів… От же ж… Ну, повернеться він ввечері… Хай вчить цьому своєму… Як його… Тайцзи-цюань! Обіцяв!

29 січня 2024 року

Напередодні ніякого навчання не вийшло, бо Стас повернувся пізно й знов із хворою головою. От де його носило? Навіть спитала, але він відбувся жартом. Знов якісь таємниці… Та й хай би, але навіщо себе до такого доводити? Приповз, ледь запхав в себе вечерю, випив ліки й впав. Он, і тепер ще спить…

Нічого, нехай доспить. Якраз коли встане, вже пиріг буде готовий…

*****

Стас виповз на запах. Ну ще б пак, пиріг з м’ясом і грибами пах так, що навіть завжди стриманий Аспід істошно волав під ногами, вимагаючи свою порцію, а Падла взагалі довелося проганяти з кухні рушником. Зараза з Білосніжкою сиділи на дивані з виглядом ображених принцес, а  Перший, Другий і Третій то по черзі, то разом робили спроби пробитися до джерела дивних ароматів.

Якраз об Третього, який стрімголов втікав від кинутого в нього капця, Стас і спіткнувся, голосно повідомивши світ — ну і Дану разом —  про дивні подробиці біографії й походження конкретно цього засранця. Вона аж заслухалась.

*****

Після сніданку — чи вже раннього обіду — Дана знов нагадала про обіцяні вправи. Стас покривився.

— Кошеня, воно тобі треба? Це ж не просто рухи… Там і розтяжку треба, і координацію… Я-то покажу, але чи ти зможеш? Он, об пістолет нігті поламала… А тут що?

— Ви обіцяли!

— На свою голову… Гаразд. Давай, знімай оцей балахон.

— Навіщо? — Дана аж розгубилася.

— Я маю бачити, як ти рухаєшся. В цьому ніхріна не видно.

— А… 

— Майку та шорти. І шкарпетки зніми. Босі ноги краще.

З ванної кімнати вона повернулася в майці й коротких шортах-велосипедках, відчуваючи себе страшенно ніяково. От нахіба вона справді напросилася? Вчилася б потроху сама… Потім вже, коли він поїде…

*****

Наприкінці заняття Дана просто впала на диван. Ноги тремтіли, руки теж. І здавалося б, ну що там такого? Стати так, повернутися так, підняти коліно… Не впасти! Повернутися… Ой… Та що ж так погано…

Стас сів поруч, безцеремонно відсунувши Другого. 

— Кошеня, може, досить?... Для тебе це занадто.

— Ну, ні… Ви можете, і я теж зможу!

— Дано… Мене з десяти років тренували… Та й до того… Я ж був міцним хлопчиськом, який бився щонайменше двічі на тиждень… А на себе подивись? Півгодини не минуло, а ти вже на ногах не стоїш.

— Ви ж самі казали, що мені треба більше рухатись і їсти. От зараз я не те що їсти, жерти хочу!

— А… Ну, коли так, добре. То що у нас на обід?

*****

Вже у ванній, переодягаючись в звичні домашні штани й худі, Дана раптом пригадала, як Стас поправляв їй положення рук, ніг… Змушував розвернути плечі… Воно й тоді було ніяково, але в процесі сприймалося трохи інакше. А от зараз… Ой.

*****

Стас потер руками обличчя. Ну довго вона там? Йому терміново був потрібен душ. Холодний.

*****

Ввечері розмова не в’язалася. Стас сидів за столом, лагодив подовжувач, що якраз перестав працювати — дякувати Падлу, який перегриз дріт —  і думав про щось своє. Дана тихенько в’язала на дивані, намагаючись не заважати. Потім забулася, захопилася процесом і почала наспівувати.

— Щось знайоме… Не можу пригадати. Співай вже із словами.

— Ой… вибачте, я не хотіла заважати.

— Та ти не заважала… Я й не знав, що ти співати вмієш.

— То так… Для себе.

— А для мене?

Дана знизала плечима. Ну, як хоче…

— Yesterday, all my troubles seemed so far away

Now it looks as though they're here to stay…

*****

Стас спав. Відкинувшись на спинку дивана, закинувши руку за голову….

Вона співала досить довго. Англійською, французькою… Польською… Кожного разу, коли намагалася завершити імпровізований концерт, Стас просив ще щось. Тепер горло болить… А він спить. Хай…

30 січня 2024 року

— Де в біса ключі?!! — Стас накидував вже третє коло по кімнаті. — Та куди вони, мля, могли подітися?