Розділ 10

9 жовтня 2023 року

Стас написав, що хтось з його побратимів буде в Харкові, заїде. Треба теплі речі. І дещо з підвалу.

“Не ходи з ним, він сам все візьме”

Опаньки… Що там у нього, в підвалі? Схованка? А де? Це ж треба… Два з гаком роки жити в будинку й не знати…

“Пиріжки спекти?”

“І м’яса.

А, ще… Пошукай нормального сала, щоб вже солоне. Холодає”

Ну гаразд…

“Кошеня… якщо знов зі своїх заплатиш, всиплю, як приїду!”

Та приїхав би вже…

10 жовтня 2023 року

— Гей, Сірко! Ти що там так довго роздивляєшся? Ще й либишся, як дебіл.

— Іди нах***, Бетер.

— Та що відразу “іди”! Що, дівка якась?

— Ти, я бачу, давно не вигрібав?

— Ух ти… Сірко… Ти що, через дівку на мене сердишся?

— Відчепися. Настрій поганий.

— А тільки що був нормальний…

— Це поки ти не приперся.

— Так що за киця?

— Я вже сказав, куди піти.

— Та відчепися від нього, Бетер, тобі ж сказали! Це, мабуть, та лялечка, що в Харкові? — Вставив свої п’ять копійок Ліший. 

— Що за лялечка? — У Бетера аж очі загорілися.

— А хрін її зна… Сірко її в магазин тягав, речі купував. Мені хлопці з “Мілітаріста” сказали, ще питали, чи я не знаю, хто така.

— Вам обом зайнятися нема чим?

13 жовтня 2023 року

“Людина від Стаса” виявилася немолодим худорлявим чоловіком, схожим на цигана. Дана ледь двері в нього перед носом не закрила, як побачила цю дивну істоту. Але потім роздивилася піксель і вчасно схаменулася. 

— День добрий. Ви ж Дана? Дана Данильченко?

— Так. А ви?... 

— Андрій Куценко. Сержант. Стас просив зайти.

— А, так. Проходьте, будь ласка. Аспід, геть звідси! Падло, а ти чого виліз! Киш всі!

— Ого… Це скільки їх у вас?

— Семеро… Та йдіть ви всі! Проходьте, пане Андрію.

— Ото ще… Який я пан? Андрій, і все. А Стас не казав, що в нього родичка така гарненька…

— Родичка?.. — Дана глянула здивовано.

— А хіба ні? Чи ви його дівчина? От же… І мовчить, холера!

— Ні-ні, що ви! Я… Я просто живу тут і доглядаю за котами, поки Стаса немає. Андрію… Може, вам чаю? Чи кави? Чи поїсти щось?

— Ні, дякую. Мене жінка вб’є, якщо я по чужих домівках їсти буду. Давайте я заберу з підвалу те, що Стас просив, та й все інше, і піду. Часу обмаль, мене тільки на день відпустили, ввечері вже маю їхати. Хоч би додому встигнути… Бо там без мене дочка народилася, а я ще й не бачив…

— Ой, вибачте! Проходьте, ось тут. Ви самі знайдете?... Добре, я тоді все зараз підготую.

Він повернувся хвилин через десять з невеликою коробкою, Дана вже зібрала два пакунки. Один зі Стасовими речами, інший з продуктами. 

Спитала обережно:

— Пане Андрію, а скільки вашій доньці? 

— Та два тижні всього. Така гарнюня! Он гляньте! — Він дістав з кишені телефон, показав фото немовляти.

— Тоді… Візьміть, будь ласка. В подарунок. — Дана простягнула йому запакований в прозорий пакет маленький дитячий плед. — Я вчуся в’язати… Поки щось велике не можу, а це… так. Візьміть, прошу. І… Дякую. 

— Та… це я маю дякувати. Мені-то за що? Гарний який… Жінці сподобається.

— Ну як же? Ви приїхали, речі передаєте… Дякую!

— Ну все, мені час. Бувайте здорові!

— І ви теж, і ваша родина. Доброго дня!

15 жовтня 2023 року

“Гей, кошеня, ти що там влаштувала?”

“В сенсі? Я нічого не робила. Тільки речі передала, як ви просили. І продукти. А що?”

“Ти нахріна Андрію подарунки робиш?”

“Та я ж не йому, то для його донечки”

“Він вже всім тут розтріпав, що у мене в Харкові дівчина!”

“Що? Та… Я ж сказала, що ні! Чого він?..”

“Що ти йому взагалі сказала?”

“Нічого! Стасе, ну правда! Він спитав, чи я ваша родичка. Я сказала, що ні. Потім — чи я ваша дівчина. Я теж сказала, що ні! Ну чесно!”

“А нагодувати навіщо запропонувала?”

“Так людина ж з дороги… Як було не запропонувати хоч щось?”

“Ну, б***... Мені хлопці всі мізки винесуть”

“Та що я такого зробила?”

Мовчання. Ну справді, що? Хтось вигадав, а він на мене сердиться? Яка я йому дівчина, ну справді…

Зараза, йди до мене, лапочко! Ці чоловіки дурні якісь… Ай, Падло!!!!

23 жовтня 2023 року

Полковник подзвонив вже пізно ввечері, Дана майже заснула.

— Дано… Даночко… Катруся моя померла…

— Олександр Сергійович! Та… та як же так… Чому? Вона ж наче здорова була?

— Лікарі сказали, що просто організм не витримав. Вона ж майже не їла останній час. Ті ліки, що їй виписали… Вона почала пригадувати… Ну й… Похорон післязавтра. Ти прийдеш?

— Так, звісно! Олександр Сергійович, миленький… Я можу щось зробити? Може, допомога якась?...

— Та ні. Вже все робиться… Ти просто приходь. Вона б хотіла тебе бачити.

30 жовтня 2023 року

“Стасе… Ви знаєте, що Катерина Василівна померла?”

“Знаю. Шкода, що не міг приїхати. Як полковник?”

“Погано. Здав сильно, зовсім зігнувся… Стасе, мені здається, у нього щось із серцем. Він весь час на похороні груди тер… Може, якось би його до лікаря? Мене він не слухає”

“Спробую”

5 листопада 2023 року

“Стас, Олександр Сергійович в лікарні. Інфаркт. На щастя, на роботі було, швидко доправили до лікарів. Кажуть, нічого страшного, за кілька днів стане на ноги. Тільки працювати йому більше в такому режимі не можна”

Чом він не відповідає? Мабуть, зайнятий… Згодом прочитає.

Так, що там залишилося? Ой, йо… ще сімнадцять сторінок… Аспіде, відчепися, мені працювати треба!

12 листопада 2023 року

“Кошеня… Ти б з’їздила до полковника. Щось він мені не подобається”

“Я так і збиралася. Завтра ввечері. Ми вже домовилися. Я пропонувала раніше, але він не хоче”