Розділ 5

24 серпня 2022 року

Дана поверталася додому з роботи.

Справжньої роботи!

Вона ще в травні почала робити переклади, але то були дрібні замовлення. Письмові переклади на кілька сторінок. І платити за них майже ніхто не міг. Та що там… люди виживали як могли. Це у неї були Стасові гроші й будинок, а скільки людей лишилися без житла, роботи й без жодної надії на краще? Дана працювала з волонтерами, з військовими, з цивільними… Хто звертався, тому й допомагала. Іноді щось підкидували як оплату. Котячий корм, чи якісь продукти… Одна бабуся з сусідньої вулиці взагалі позавчора відро яблук принесла, “Білий налив”. Пахли тепер на всю кухню, Дана вже ледь не половину з’їла… 

А вчора подзвонила недавня знайома, Світлана. Попросила прийти на захід на честь Дня Незалежності. Мовляв, будуть іноземні журналісти, не вистачає перекладачів. Ну, Дана й пішла.

Тепер горло боліло, голова теж, ноги гули, але кишеню приємно гріли дві тисячі готівкою. Вона навіть не думала, що стільки заплатять. 

Втомилася… Давно стільки не доводилося перекладати, та ще й майже синхронно. Добре, що підвезли майже до дому.

Погляд зачепився за щось дивне. Троє підлітків — де вони взагалі взялися, так-то комендантська година? — жбурляли каміння і грудки землі в кут між двома парканами. Звідти долинало чи то скавучання, чи то писк… Там щось живе? Ці виродки кидають камінням в живу істоту?!!

Дана потім ніяк не могла пригадати, звідки взялися сила й сміливість. Хлопців троє, двоє вищі за неї, вона сама — і туди ж, кинулася відбивати! Свідомість повернулася, коли ці троє вже втікали, волаючи щось про “божевільну тітку”. Це вона тітка?... Та начхати. Хто там?

В кутку притулився… Кіт? Так, кіт. За окрасом схожий на сіамця, але брудний, як чорт, і частково закривавлений. Мабуть, каменем попало. І зиркає зло. Ну і що робити?...

******

Додому вона знайду принесла у своїй кофті. Зранку було прохолодно, от і взяла. Протягала з собою цілий день, ще сердилася сама на себе — навіщо взяла? — а от знадобилася.

Щоправда, кофту тепер тільки викинути. Мало того, що кіт був брудний, так ще й руки він Дані порвав конкретно. Це вже не відмити… Боляче… От же падло хвостате, я тебе рятую — а ти мене пазурами?

Новий мешканець не сподобався нікому. Зараза підійшла обнюхати, з ходу вліпила лапою на нахабне шипіння, потім ще додала. Її дітки, наслідуючи матусин приклад, дружно засичали на сіамця, Аспід зло зиркав зі спинки дивана, але зійти не зволив. Одній Білосніжці було на все начхати, вона як спала на дивані, так і продовжила. Тільки коли новенький спробував її спихнути, огризнулася, та й те ліниво.

Більш за всіх був незадоволений Стас. Ще б пак!

На диво, цього разу повідомлення він прочитав відразу — і відповів теж. Краще б через пару днів…

“Дано, ти зовсім там дахом поїхала?! Я тобі що казав?! Не тягни додому всіх харківських котів!!!!”

“Стасе…”

“НІ!!!!”

“Стасе… Він поранений, йому погано… Я… Я спробую його влаштувати у притулок, але ж ви розумієте…”
“Ніхріна я не розумію! І розуміти не хочу! Покажи руки”

“Руки? Навіщо?”

“РУКИ ПОКАЖИ!!!!”

Фотографію довелося робити лівою. Наступні чотири повідомлення вона намагалася не читати, але в очі вперто лізли матюки. Весь зміст можна було вмістити в два слова: ти нормальна?

Ні. Вона й сама знала, що ні… Але що робити? Ну як взагалі можна було його так залишити?

“Стасе… Будь ласка”

“Ні”

“Я не можу його просто викинути”

“Та бл***, він тобі що з руками зробив? Ти зовсім там? А якщо він скажений? А якщо столбняк? Їдь в лікарню, дурепа!”

“Комендантська година. До завтрашнього ранку”

“То якого хріна ти десь вешталася і знайшла цього паскуду?!”
“Мене запрошували на захід в мерії, закритий. Як перекладачку. Потім машиною відвезли майже до дому”

“Майже… І ти десь там встигла знайти пригод? Та бл***... Кошеня, ти можеш вийти з дому — і не принести додому чергову проблему?”
“Стасе… Я… Я не хотіла… В нього якісь хлопці камінням кидали…”

“Які ще хлопці?! Гей, дитино… Ти взагалі там ціла?”

“Все гаразд. Я їх налякала, вони втекли”

“ТИ?!!!!”

“Ну… я не пам’ятаю. Я дуже розсердилася”

Нових повідомлень не було кілька хвилин. Дана вже подумала, що він зараз знову пропаде на кілька днів. Але ні…

“Ти ненормальна”

“Я знаю. Стасе, я не могла, я просто не могла все так залишити!”

Знов пауза…

“Стасе…”

“Чого тобі?”

“Можна його залишити? Він теж кастрований, як і Аспід.  Я обіцяю, я не буду витрачати на нього ваші гроші. Я вже почала трохи заробляти. Я зможу прогодувати і його, і Аспіда з Білосніжкою”

“Що?.. Якою ще Білосніжкою? Ти що, ще когось підібрала?”
“Ні, це та біленька киця”

“А…”

“Я… Я справді не буду витрачати на них ваші гроші. А потім, коли піду, заберу їх з собою. І Заразу з кошенятами теж, якщо захочете”

Цього разу відповіді не було набагато довше. Десь години за три прийшло сухе:

“Роби що хочеш”

******

Стас кілька хвилин дивився на екран.

— І що я з тобою робитиму, скажи мені?.. Твою ж… дипломатичну душу.

Телефон полетів на траву.

За кілька секунд він підняв його знову.

— Третій, бляха. Третій. Я ж просив жодного не тягнути.

—  Гей, Сірко. Хто там у тебе третій? — Ліший, який чистив автомат поруч, зацікавився.

— Йди до біса.

— Та хто третій? Що там у тебе, жінка коханця привела?

— Та якби ж! Кота!

Ліший аж автомат відклав.

— Чекай… Що, серйозно? У тебе жінка є?

— Та немає в нього нікого. —  Це вже Бетер, який теж нашорошив вуха. От тільки його не вистачало!

— Так немає чи є? Щось я ніхріна не розумію.

— Ліший, та ти що, Сірка не знаєш? Яка жінка його витримає? У нього й дівчини немає. Чи є? Гей, Сірко! Я чогось не знаю?..