Розділ 4

5 травня 2022 року

Зараза зло шипіла з переноски. Малі залишилися вдома, а її Дана тягла до ветеринара. Думала всіх разом взяти… Але підняла переноску, і зрозуміла — далі, ніж до найближчого перехрестя, просто не донесе.

*****

Ввечері прийшло повідомлення від Стаса:

“Як ви там?”

“Все добре. Сьогодні носила Заразу до ветеринара. Думала, у неї глісти. Виявилося, що ні, просто чхала. Кошенята гасають по всьому будинку. Такі гарненькі! Шкоди”

Прочитав… І все.

Хоч би смайлик якийсь кинув…

8 травня 2022 року

Ввечері нарешті закінчила переклад. Це був вже третій… Тиждень тому подзвонив Олександр Сергійович, попросив подивитись — інструкції англійською начебто, але щось не дуже зрозуміле. Ну ще б пак… Англійська-то вона англійська, а писали китайці. Переклала.

Потім прислали ще. І знов.

Полковник дуже вибачався, казав, що заплатити зараз ніяк. Дана аж розсердилася. Яке ще “заплатити”? А він коли допомагав, невже просив заплати? Ну і чого тепер?

10 травня 2022

Дана знову вийшла за продуктами. Підрослі кошенята потребували чим далі, то більше їжі. Кішка їх ще годувала, але робила це кожного разу за таким виразом облич… ой, тобто морди, що було ясно: ще трохи, і почне кусатись.

Біля кіоску “Салтівського” сидів чорний пухнастий кіт. Нічого так собі котик… рази в півтори більше Зарази. Дана подивилась на нього, але пішла далі. Голодним він не виглядав.

Вже виходячи з кіоску, знов побачила його. Сидів, вилизував задню лапу. Потім демонстративно потягнувся, підійшов, тернувся боком об ноги. Дана присіла, погладила по нашорошених, з китицями, вухах.

— Гарний хлопчик… Ти чий? А шерсті-то скільки… Ти звідки взявся, такий пухнастий?

Продавчиня, що виглянула з кіоску, хмикнула.

— Та хто його зна… прибився, ще з місяць тому. Ми його трохи підгодовуємо. Але він майже ні до кого не підходить. І гладити себе не дає… А тут… Ви йому сподобалися.

— У мене вдома кішка з кошенятами. Мабуть, пахне…

Дана підвелася, перехопила зручніше пакунки, попрощалася з продавчинею і пішла. Кіт пішов за нею.

Ну, йде собі й іде. Хай. Може, у нього справи саме в тій стороні?

Чорний не відставав. Йшов не поруч, за кілька кроків. Сам по собі. Дана поглядала на нього, але ж не проганяти?

Біля дому все-таки повернулася, присіла навпочіпки.

— Котику… Я тебе не можу взяти. Це не мій дім. Я там сама… на пташиних правах. Повернеться завтра господар, і куди мені?... Ну не можу, вибач.

Кіт прищулився, боднув головою. Потім знов потерся, так, що Дана ледь не впала. А потім рішуче пішов до дверей і сів поруч.

З будинку вже долинало нявчання малечі і шипіння Зарази. Знов, мабуть, хтось з малих її за хвіст ловить.

Дана відкрила двері, і кошенята всі втрьох вискочили на ганок. Побачили чужого кота — і так само швидко зникли. За маминою настовбурченою спиною якось спокійніше.

Зараза виразно зашипіла, притиснувши вуха. Кіт, не звертаючи на неї уваги, встав і вальяжно пішов усередину. Дана, оніміла від такого нахабства, навіть з місця не зрушила.

— Гей, котику! А куди це ти пішов? Я тобі що сказала? — нарешті відмерла Дана. — Зараза, а ти куди дивишся? Що, по морді дати не можеш?

Кішка подивилася на дівчину з таким обуренням, наче їй запропонували щось непристойне. Мовляв, тобі треба, ти й лапи застосовуй. А я інтелігентна дама! З дітьми.

Чорний кіт пройшовся по будинку, заглянув в коробку, де й досі іноді спала кішка з кошенятами (хоча на дивані вони бували частіше), фиркнув, обійшов диван, трохи подумав і застрибнув на нього. Потім заліз на спинку і вже там розлігся у всю довжину. Примружив яскраво-зелені очі, запустив пазурі в обивку і голосно замуркотів.

Дана і Зараза переглянулися, однаково розгублені.

*****

До вечора Дана тричі намагалася виставити хвостатого інтервента. Де там! Він зжер все, що було в мисках, навідався до лотка — Зараза потім демонстративно зробила калюжу поруч, кошенята наслідували мамин приклад — і знов заліз на диван. Дана лаялася, витирала калюжі, сварила кішку, відпихувала малих, які лізли під руки, навіть спробувала взяти чорного поганця на руки й винести. Егеж… під диван він шмигнув швидше, ніж вона торкнулася його загривка. А потім тільки шипів звідти, навіть коли Дана вже взялася за швабру.

Довелося писати Стасу.

******

На обережне повідомлення  “Стасе, вибачте… тут ще один кіт” і фото загарбника він відповів несподівано швидко.

“Ти здуріла? Викинь цього поганця!”

“Не можу. Він під диваном”

“А шваброю?”

“Шипить”

“Та б***... Роби, що хочеш, але щоб до завтра його не було!”

От спасибі… І як?

11 травня 2022 року

Звісно, до ранку кота вигнати не вдалося. І на ранок не вдалося. І вдень… І взагалі.

Написала ще раз.

“Стасе, я не можу його вигнати! Не виходить! Якщо я виганяю його з-під дивану, він ховається в підвалі. Там я його знайти не можу. А потім повертається… Що робити?”

Мовчання… Повідомлення не прочитане.

15 травня 2022 року

“Ну що, ти його вигнала?”

О, прокинувся! Ні, звісно, не вигнала! Сам би спробував!

“Стасе… я не змогла. Зараза до нього нормально ставиться. І кошенята також… Будь ласка, можна, він залишиться? Він дуже спокійний і лагідний. Якщо швабру прибрати”

26 травня 2022 року

“Ти що, знущаєшся?!”

“Ні… Стасе, я справді не можу. Вже не можу. Його звуть Аспід. Ветеринар сказав, він кастрований, проблем не буде. Він уже вважає цей будинок своїм домом.”

“Мені яка, бл***, різниця, що він собі думає?!”

Фото чорного красеня, який за ці тижні розпушився і почав сяяти, як у рекламі котячого шампуня, полетіло до Стаса.