Повітря вже інше, хоч сніг ще далеко.
На балконі холоне порожня земля,
і останній листок на сусідньому клені
тримається не силою — звичкою.
Я збираю легкі речі у шафі:
літній шарф, квиток на річковий трамвай,
скляну намистину з берега,
де ми забули, котра година.
Не кожен сезон приходить із відповіддю.
Осінь нічого не пояснює —
просто пересуває світло на стіні,
робить довшими дороги додому.
Та в цій зміні є ніжність:
можна не встигнути за всім,
можна вдягти тепліший светр
і лишитися собою під ним.
Сніг ще далеко. Я теж не поспішаю.
У вікні повільно гасне день.
Із шафи пахне сонцем та пилом —
обидва запахи мають своє місце.
Відредаговано: 05.11.2026