На кухні горить маленька лампа,
її вистачає на хліб і долоні.
За вікном розчиняється вечір,
у трубах ворушиться чиясь вода.
Я ставлю тарілки не поспішаючи,
хоч сьогодні ніхто не прийде.
Звичка лишає для когось місце —
навіть коли двері мовчать.
Колись я думала: тиша порожня,
як кімната, з якої винесли речі.
Тепер чую у ній дрібні звуки:
ложка торкнулась краю горнятка,
годинник згадав про хвилину,
серце не просить пояснень.
Я сідаю біля теплого столу,
не вигадую завтрашній день.
Нехай ця лампа тримає вечір,
поки я вчуся бути собі домом.
Відредаговано: 05.11.2026