Сім хвилин
Сіль на підвіконні
Море залишило сіль на склі,
тонку білу риску після ночі.
Я провела по ній пальцем —
і берег зник, ніби його й не було.
Та в кімнаті лишився шурхіт хвиль,
у валізі — пісок між сторінками,
у волоссі — сонце, яке не вміє
одразу відпускати відпустку.
За кілька днів усе стане звичним:
трамвайна зупинка, крамниця за рогом,
сусід, що зранку вітається кивком,
і чашка, яку я ставлю не на те місце.
Я не прошу літо затриматись.
Воно не зобов’язане бути домом.
І все ж, коли сутеніє над дахами,
я відчиняю вікно на вечір.
Нехай повітря зайде без запрошення.
Нехай сіль поволі розтане.
Деякі подорожі закінчуються,
але відстань у нас лишає простір.
Відредаговано: 01.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
