Сім хвилин
Пам’ять має берег
У шухляді лежить дерев’яний ґудзик —
малий, темний, гладенький від пальців.
Мама пришивала його поспіхом,
коли автобус уже рушав від зупинки.
Тоді мені здавалося: важливо не спізнитись,
не забути квиток, не загубити дорогу.
Тепер я знаю — дорога не зникає,
якщо хтось навчив тебе повертатись.
У пам’яті немає правильного порядку.
Там чайник свистить поруч із тишею,
дощ іде крізь літо, а знайомий голос
раптом озивається у звичайному слові.
Я не кличу минуле назад.
Я тільки залишаю йому місце —
на полиці, у жесті, в теплій тканині,
у звичці накривати на стіл для всіх.
Пам’ять не втримує людину.
Вона вчить нести далі її світло —
так, щоб воно торкалося інших,
не засліплюючи й не вимагаючи імені.
Відредаговано: 24.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
