Сім хвилин
Амальфі, липень
На схилах день розсипає золото,
і море приймає його без подяки.
Білі яхти стоять на синьому,
мов речення, написані для листівки.
Ми теж приїхали сюди з очікуваннями —
кожен зі своєю роллю й валізою.
Та вітер не питає, звідки ти,
коли здуває з обличчя втому.
За вітриною хтось рахує прибуток,
на пристані хтось рахує години.
І сонце однаково лягає на плечі —
але не всім однаково дістається берег.
Дитина збирає мушлі у відерце.
Старий рибалка лагодить сітку.
Мандрівник ховає телефон у кишеню
і вперше за день дивиться на хвилі.
Море не робить нас рівними.
Воно тільки показує без прикрас:
за будь-якою дорогою сукнею,
за кожною зношеною сорочкою — людина.
Надвечір синява стихає.
Я вчуся не купувати миті,
а бути в них — поки світло тримається
на воді, на камені, на чиїйсь усмішці.
Відредаговано: 25.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
