Сім хвилин
Амальфі, липень
На горизонті яхти — білі зуби багатства,
кусають небо, не питаючи дозволу.
Годинник на зап'ясті плавиться сонцем,
джелато тане швидше, ніж наші ілюзії.
Синь тут не колір — валюта.
Нею розплачуються за мовчання,
нею купують погляди тих,
хто вміє дивитись і не бачити.
Кожен тут одягнений у роль,
як у бренд, як у другу шкіру:
хтось у Dolce, хтось у секонд-хенді з Zara,
хтось у чесній бідності, що соромиться себе.
Леви позіхають у тіні парасольок.
Зайці рахують чужі яхти.
Лисиці посміхаються всім однаково.
А вовк у піджаку з вовни —
просто вовк, який навчився кланятись.
Хтось злив у море те, що не можна зливати,
і купив на ці гроші швидкість вітру в вітрилах.
Хтось програв усе в казино
і несе тепер тільки гідність — останнє, що не програється.
Вони всі різні. Вони всі — люди,
що грають в ролі, бо роздягнутись страшно.
Гроші тут — єдина мова,
якою говорять, не говорячи.
Колись, може, буде інша —
без ролей, без брендів, без вітрин.
Колись їх поєднає любов.
Але це буде — колись.
А поки що — тільки синь,
тільки сонце у позолоті годинника,
тільки джелато,
що тане швидше за все, у що ми віримо.
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
