Сім хвилин
Людина, якою я є, коли ніхто не дивиться
Коли в кімнаті стихають чужі голоси,
я чую, як у мені переставляють меблі.
Страх відсуває стілець до вікна,
сум розкладає на столі свої листи,
а на самому краєчку тиші
сідаю я — без свідків і без ролі.
Я більше не питаю дзеркало,
чи досить у мені світла.
Воно й так повертає все, що має:
втомлені очі, теплі долоні,
тонку риску між «не можу»
і ще одним спробую.
Надворі вода збирає вечір
у темне, терпляче плесо.
Я дивлюся — і не шукаю дна.
Нехай мої думки побудуть хвилями,
нехай відпливе те, що не моє.
У тиші я не стаю кращою.
Я просто повертаюся до себе —
до голосу, якого не треба заслужити,
до серця, що б’ється не для оцінки,
до життя, яке починається тут,
коли ніхто не дивиться.
Відредаговано: 24.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
