Сім хвилин
Людина, якою я є, коли ніхто не дивиться
Я вчуся дивитись у себе так,
як дивляться у воду, що ще не заспокоїлась —
не шукаючи дна,
а просто чекаючи, поки страх
спливе на поверхню сам,
і я його візьму двома пальцями,
наче нитку з светра,
і відпущу за вітром.
Настане день,
коли мені нічого буде доводити.
Той день буде тихий, як листопад у липні —
карі очі зустрінуть блакитні
навпроти, без причини, без сценарію,
і десь засміється хтось незнайомий,
і повз нас пробіжить усе людство світу,
поспішаючи туди, де завжди поспішає.
А ми залишимось.
У тиші я схожа на себе —
на смак фісташкового морозива,
що тане повільніше, ніж мало б,
на каву, в якій розчиняється ранок.
Я заплющую очі над горнятком лате,
і десь там, у темряві повік,
гойдається віття —
так ніжно,
наче вітер теж навчився
нічого не доводити.
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
