Розділ 22

Обернувшись, Даніела з сумом подивилася на те, як Дрюк присів поряд із мертвим тілом Рика.
Ледве стримуючи сльози, дівчина кульгаючи пішла слідом за Ніколь і Дороті, що йшли попереду.
Те, що сталося зараз, Даніела ніколи більше не зможе забути. Кріс мертвий, його вбило істота, про яку йдеться лише у легендах та казках. Слідом за нею йшов чоловік, в якого вона закохалася. Погляд дівчини зупинився на білявці, ніколи б не подумала, що приїжджаючи сюди в цю діру, зможе знайти друзів і в той самий час, ворогів.
Відчувши, як їй на плече лягла рука, вона здригнулася. Повернувши голову, Даніела глянула на Дрюка, він, обійнявши її за плечі, пішов поруч.
Весь залишок шляху до будинку Даніели, ніхто не зважився порушити мовчання. Дівчина, як тільки побачила дах будинку, який почала визнавати як власний, полегшено зітхнула. Половину всього поганого лишилося позаду, ось тільки тепер їм треба залишити місто. Найбільше на світі Даніела хотіла тільки одного, прийняти душ і переодягнутися, щоб не розгулювати в напівпрозорому одязі. Але найбільше вона переймалася раною на грудях. Те, що сталося там на галявині й те, як вона використовувала магію збивало з пантелику. Коронатор міг забрати їхні сили назад.

Увійшовши до будинку, Даніела поспішила на другий поверх. Зачинившись у ванній кімнаті, вона почала судомно стягувати з себе одяг. Кинувши її на підлогу, дівчина з жахом глянула на своє відображення у дзеркалі. Волосся брудне стирчало в різні боки, лице забруднене кров'ю, і сльозами залишили на щоках потоки. Нижня губа кровоточила і розпухла, на шиї виднілися подряпини. Погляд дівчини опустився нижче, і вона зойкнула. Від рани лишився тільки червоний шрам. Даніела заплющивши очі похитала головою, і знову відкривши їх, рукою провела по заглибленню.
- Цього просто не може бути, - прошепотіла дівчина, відходячи від дзеркала.
Коли не будь все це мало закінчитися. Стоячи під струменем теплої води, Даніела обдумувала подальші кроки. Коронатор чітко дав зрозуміти, щоб звалили звідси швидше. За весь час вона звикла мандрувати і переміщатися одна, нікому й нічого не обіцяючи. Тепер, вона не могла кинути Ніколь, Дороті - адже відчувала себе винною перед ними. Якби вона не з'явилася у їхніх життях, дівчата так і продовжували жити своїм життям тут у цьому місті, де зростали. Даніела розгублювалася.

Вийшовши з душу і переодягнувшись у чистий одяг, абияк привівши себе в порядок, дівчина, відчинивши двері, рушила до комори. Злякавшись, Даніела з хвилину дивилася на двері, які зняли з петель. Серце забилося в шаленому ритмі, а погане передчуття не змусило на себе довго чекати. Невже її обікрали?
Ввімкнувши світло, вона розгублено оглянула невелике приміщення. Чорна дорожня сумка лежала на підлозі, з неї випало кілька банкнот. Присівши, Даніела заглянула усередину і полегшено видихнула. На перший погляд, все виявилося на місці. Але хто міг знайти гроші? Ще трохи порившись у сумці, Даніела зрозуміла, що зник лише записник Пенелопи Старк. Тепер вона зрозуміла, хто господарював у її будинку. Рик. Тоді постало інше питання, де і як він дізнався справжнє ім'я Коронатора?
- Зараз не час, - прошепотіла вона й підвелася з колін.
Взявши сумку, дівчина спустилася вниз.
Дороті й Ніколь сиділи у вітальні, з кухні долинав гуркіт посуду.

Даніеле нічого не залишалося як зізнатися про свою маленьку таємницю. Кинувши сумку на кавовий столик, вона покликала Дрюка. Через пару хвилин, він увійшов у вітальню, тримаючи в руках кухонний рушник.
- Ось, - відрізала дівчина, плюхнувшись у крісло навпроти відкритої сумки.
– Що це? – поцікавилася Ніколь, що сиділа ближче до столика.
– Подивись. Це можна сказати мій невеликий вклад у нашу подорож. Куди хочете поїхати? До Індії? Або якомога далі від цього місця?
Ніколь, простягнувши руку, пробігла пальчиками по купюрах, а потім глянувши на Даніелу, запитала: «Звідки?».
Знизавши плечима, дівчина, підсівши ближче до сумки, відповіла:
- Спадщина, від мертвого Кріса. Більше ніяких запитань, з мене на сьогодні достатньо. Дівчата, як ви, а я піду відпочину, ніч видалася божевільною.

- До настання ночі, ми маємо покинути місто, - нагадав Дрюк, кидаючи на столик рушник.
– Знаю. Тож до вечора. Збирайте все, що вам потрібне і тому подібне. Зустрінемося тут, - сказала Даніела і, вставши, поспішила нагору.
Дівчині шалено хотілося побути однією, і привести всі думки до ладу, зібрати речі та попрощатися з цим місцем. Не встигла вона дійти до дверей кімнати, яка колись належала покійній Пенелопі, почула обурення Дороті.
- Я не хочу виїжджати! Тут мої батьки й ..., - вона замовкла, а потім промовила. – Що я їм скажу?
Шумно видихнувши, Даніела сказала собі, що це не її проблеми, і нехай Ніколь сама розбирається з нею. Можливо егоїстично, інакше вона не може.
Упаковуючи речі у валізу, дівчина почула короткий стукіт у двері.
- Заходь.
Сівши на ліжко, вона запитливо дивилася на Дрюка, який увійшов до неї. Хлопець збентежено озирнувся на всі боки, і трохи прочистивши горло сказав:
- Ти вже зібралася ... Я хотів поговорити, про те, що сталося на галявині.
– Про що говорити? Те, що сталося нехай лишиться там.
- Маю стільки запитань.
— Чого ти забиваєш собі цим голову? - Поцікавилася Даніела.
Піднявшись з ліжка, вона, зробивши крок ближче до Дрюка, і дивлячись прямо в його очі прошепотіла:
- Я вдячна Рику за його жертву. Я рада, що мій ворог убитий. Усе скінчилося щасливо? Я стомилась. Втомилася щиро. Фізично я сповнена енергії, а от морально розчавлена.

Доторкнувшись до щоки Дрюка, Даніела ніжно провела кінчиком великого пальця по його нижній губі. Подивившись йому в очі, прошепотіла:
- Ти подобаєшся мені.
Рука Дрюка обійняла дівчину за талію, а другою він ніжно прибрав з її обличчя пасмо волосся.
- Хм, я вже давно придивлявся до тебе, - сказав Дрюк, ставши щільніше до Даніели, і ледве торкаючись своїми губами губ дівчини він видихнув.
- Ти ж ненавидів мене, коли вперше з'явився на порозі цього дому? - Нагадала дівчина.
- У мене були причини.
– Які? – посміхнувшись, поцікавилася Даніела.
- Довго розповідати, - відповів Дрюк, і більше не стримуючи себе поцілував дівчину.
Даніела відповіла на поцілунок, і руками обвивши шию парубка, вона тихо застогнала. Саме на це вона дуже довго чекала. Хай тепер увесь світ почекає, і все погане відійде на другий план.
Даніела після стільки років, вперше відчула себе добре.