***

***

Це просто не могло бути правдою, і Данієл спершу здалося, що вона не дочула.
Чудове почуття зникло і вона повернулася до реальності. До жорстокої та нещадної реальності.
Її тіло вкрилося мурахами, коли прогримів постріл. Повітря і так просякнуте магією іскрило, а тепер переповнилося напругою. Данієла відчувала, як у її тілі відбувалися зміни, але нічого не розуміла, як діяти далі. Її венами струменіла магія, заповнюючи кожну клітину тіла.
– Агов, ряжені! – Крикнув чоловік, а тіло Данієли нило від болю.

Спогади наздогнали дівчину подібно до каменю, кинутого в спину. Вони вмить охолодили дівчину, і вона, проковтнувши, подумки промовила всього одне ім'я: «Крис... він знайшов мене!» Спочатку Данієла не хотіла вірити в це, і щойно розплющила очі, побачила саме його.
Відчувши себе зацькованим звірятком, дівчина, взявши Ніколь за руку, спробувала вгамувати тремтіння в тілі. Як же давно вона не бачила його? Здавалося, що пройшло так багато часу, а не якихось там пару років. Розглядаючи до болю, знайомі риси обличчя, Данієла пам'ятала, як цілувала його, засинаючи на грудях слухаючи його подих і серце биття. Тепер він – ворог!
Коли дівчина почула, що сказав далі Кріс, усе перевернулося з ніг на голову.
Він її шукав!

Погляд Данієли перемістився на Коронатора. Король дивився на Кріса, і на його губах грала посмішка. Опустивши очі, дівчина глянула на Дрюка. Хлопець продовжував перебувати у підвішеному стані.
Поява Кріса тут і зараз, це шанс все змінити та зберегти друзям життя.
— Вітаю тебе, — кивнув король, дивлячись на Кріса згори в низу. – Ти подолав далеку дорогу. Мабуть, та людина яку ти шукаєш, дуже потрібенна тобі.
– Ще як, – погодився чоловік, скеровуючи на короля Темних Фейрі зброю, – Мені потрібна Данієла Крістіна Грін. Без цієї жінки, я нікуди не піду.

Коронатор, посміхнувшись і повернувши голову в бік дів, він жестом вказав на дівчат.
– Знайдеш, зможеш забрати. Вибір за тобою! – запропонував король, лукаво посміхаючись.
Данієла прикусивши щоку, дивилася на реакцію Кріса, він був норовливим і завжди любив командувати та керувати ситуацією. Зараз усе відбувалося навпаки. Коронатор грав за своїми правилами, а чи прийме їх Кріс, дівчина цього не знала.
– Правда? – якось спокійно промовив чоловік, трохи опустивши руку яка стискала зброю.
– Ти не довіряєш мені?
Коронатор засміявся. Вони грали у свої ігри, ось тільки Кріс до кінця не розумів з чим зіткнувся; і що смертний може зробити проти безсмертного?
Оглянувши всіх жінок, Кріс коротко кивнув, приймаючи правила гри. Данієла розуміла, що це тільки питання часу. А ось чи віддасть Коронатор те, що йому належить?
Кріс неквапливо крокуючи, наблизився до дів. Данієла відчула, як напружилась Ніколь. Блондинка, що стояла поряд з Данієлою, уявлення не мала, що відбувалося і хто ця людина. Дівчина, тремтячи всім тілом, спостерігала поглядом за Крісом. Вловивши аромат знайомого одеколону, яким користувався Кріс, до горла Данієли підступила нудота.

Дівчина хотіла зірватися з місця, і якомога далі забрати звідси ноги. Замружившись, Данієла в паніці почала хапати ротом повітря.
Кріс обминаючи кожну з жінок, розглядав їх. Данієлі так і хотілося прикритися руками, щоб сховати своє голе тіло. Вона відчувала на собі погляд темних очей Кріса, як він оглядає кожну клітинку її тіла. Ось-ось він упізнає і знайде її.
Данієла почула, як зашурхотіло листя під ногами у Кріса, коли він зробив крок ближче. Від нього йшло тепло, дівчина відчула його близькість. Затамувавши подих, Данієла чекала, що він скаже, що знайшов її.
– Я, Данієла Кристина Грін! – несподівано голосно промовила Ніколь, порушивши обітницю мовчання.
Розплющивши очі, Данієла в шоці дивилася просто перед собою. Кріс стояв за крок від Данієли.
– Я, Данієла Кристина Грін! – озвалася Дороті.

Потім за нею пішли решта дів, вимовляючи ім'я.

Кріс повертав голову, дивлячись на жінок. Коронатор голосно зареготав, змусивши всіх, хто зібрався, звернути на нього увагу.
– Як успіхи? Чи знайшов свою Данієлу Кристину Грін?
Посунувшись назад, Кріс похитавши головою, намагався отямитися.
– Не знаю, хто ви такі, але мені потрібна Данієла, і крапка! – майже прокричав Кріс, наставляючи на кожну дівчину зброю. – Данієло, я знаю ти тут. Ти потрібна мені! Досить водити всіх за ніс!
– Я Данієла Крістіна Грін. Ти мене знайшов! – вимовила дівчина, ледве ворушачи губами.
Рука Кріса здригнулася, і він, націливши на Данієлу зброю, дивився на дівчину. Вона побачила, як радісно заблищали очі чоловіка. Він тріумфував. Данієла зрозуміла, що ховатися все життя це не вихід. Треба прийняти ситуацію, такою, якою вона є.
Стиснувши кулаки, дівчина зняла маску. Очі Кріса розширились, коли він зрозумів, що знайшов ту, яку шукав так довго.
– Я знайшов! – вигукнув Кріс, звертаючись до Коронатора.

– Вітаю, – озвався Коронатор, з'явившись поруч із Крісом.
Поклавши чоловіку на плечі руки, король глянув на Данієлу, запитуючи:
— Ти його знаєш?
Дівчина кивнула.
Погляд Коронатора гіпнотизував, змушуючи не відривати від нього очей.
– Підеш туди, куди хоче вирушити Крістофер? – Продовжував питати король.
– Ні, – твердо відповіла Данієла, відчуваючи, як потроху йде страх.
Адже дівчина розуміла, що Коронатор так просто нічого не віддасть.
– Бачиш, – Коронатор обійшовши Кріса пішов уздовж жінок, торкаючись до кожної з них, він продовжив говорити:
– Вона не бажає, і я підтримую рішення моєї діви.
– Почекай! – крикнув Кріс, і, обернувшись, чоловік націлив на Коронатора зброю. – Ми так не домовлялися! Данієла, моя! Я не хочу, щоб той час, який витратив на її пошуки, пройшов даремно. Ні, ні. Данієла піде зі мною, і крапка, а якщо ні…
Коронатор уповільнив крок, і, погладжуючи груди однієї з дів, зупинився.
– Що ти вдієш? – у голосі короля чулися нотки гніву, але зовні він лишався спокійним.