Розділ 20

- Ти що за дурня тримаєш мене?! – розлютившись, закричав Кріс, наставивши на Рика зброю. – Ти водить нас колами! Я тобі мозок виб'ю!
Усміхнувшись Рик дивився на Кріса, і його забавляла ситуація, в якій він опинився. Що він міг поробити? Поляну не так просто знайти, а особливо такої ночі як ця.
- Ти чого скалишся?
Похитавши головою, перевертень, задерши голову, подивився на небо. Повня. Він міг би прийняти вигляд вовка, але ця четвірка могла накласти у штани від страху.
- Заспокойся, - промовив Рик, глянувши убік. - Скоро будемо на місці.
- Я це вже чув чортову дюжину разів! І? Ми продовжуємо блукати.
Рик вирішив промовчати та, розвернувшись, пішов проти вітру. Він чув, як щось кричав йому в спину Кріс, та його хлопці. Рик лише махнув їм рукою, щоб йшли за ним. Перевертня переповнювали дивні почуття, з одного боку він хотів швидше знайти це місце і врятувати Ніколь, з іншого боку – він боявся. Боявся того, що в нього нічого не вийде. Взявши себе в руки, Рик прислухався, коли в гуркоті вітру почув пісню. Пісня Семі Дів. Обряд відбувся, і цього перевертень боявся понад усе. Тепер у дівчат з'явилася сила, і тільки небо знало, що могло відбуватися у головах цих жінок.
Обернувшись, Рик кинув швидкоплинний погляд на чоловіків, потім озирнувся навкруги. Піднявся сильний вітер, шарудів він, піднімав і опускав жовте листя, щось у ньому було не так. Перевертень відчував це нутром, навіть повітря змінилося і наповнювалося магією.
- Чого ти стоїш? – наполягав Кріс, погрожуючи пістолетом, наставленим на Рика.
Кивнувши, Рик відновив крок, коли почув за спиною голос Кріса.
- Що це? Я чую чиїсь пісні!
- Не дивно, ми вже майже на місці, - в'їдливо мовив Рик, роздивившись попереду вогники.

Мабуть, помітивши теж вогонь, один з чоловіків сказав:
– Я бачу світло! Геть там попереду.
Рику було начхати на те, що вони говорили, перевертень, неначе заворожений, йшов уперед.
Відвівши убік гілку ялинки, Рик на всі очі дивився на картину, що розгорнулася перед його очима. Сім жінок, узявшись за руки, стояли в колі й розгойдувалися з боку в бік і співали пісню. Коронатор стояв, а перед ним на колінах стояв Дрюк, і розкинув руки вбік, при цьому губи короля щось шепотіли.
Рик здогадувався, що він робив заклинання. Тіло перевертня завібрувало від накопиченої магії, яка зібралася на галявині. Рик хотів зупинити те, що відбувається, але з іншого боку його переповнював страх.
Зненацька прогримів постріл.
Здригнувшись, перевертень озирнувся і глянув на Кріса. Чоловік стояв, тримаючи зброю стволом вгору, і сердито зсунувши брови, дивився на те, що відбувалося.
– Що це ще за цирк? – спитав Кріс, звернувшись до Рика. – Ти куди мене притягнув?
Слова чоловіка повернули перевертня до реальності та він шумно видихнувши, взявши себе до рук, відповів:
- Ти ж сам просив мене про це? Ось я і привів тебе до твоєї Данієли.

– Що? Ти хочеш обдурити мене? - Вилаявшись, Кріс кивнув хлопцям і буркнув. – Гаразд, сам довідаюсь. Відійди!
Відштовхнувши рукою Рика, Кріс попрямував далі. Перевертень з хвилину дивився на спину Кріса, а потім, тихо загарчавши, пішов слідом, тримаючись далі від чоловіків.
- Агов, ряжені! - Крикнув Кріс і впевненим кроком попрямував до Коронатора і Дів. - Не знаю, що тут відбувається, і хто ви такі, але я шукаю одну людину. Мені підказали, що можу знайти її тут.
Голоси жінок стихли, і, застигнувши немов статуї - завмерли. Коронатор, опустивши руки, з цікавістю подивився на Кріса.
Рик, обійшовши по дузі галявину, почав потихеньку підходити ближче, аби нічого не пропустити. Те, що Кріс сплутав усі карти, дуже добре. Очима перевертень почав шукати серед дів Ніколь. Дівчина стояла до нього боком, і тільки по світлих локонах він зрозумів, що це вона. Коли поруч висока дівчина з темним волоссям взяла Ніколь за руку, Рик зрозумів, що це Данієла.

Перевертень метнув погляд на Коронатора, щоб зрозуміти, чи не бачить він. Вся увага короля була привернена до несподіваних гостей.
Рику був потрібен час, і він знав, хто потягне його, а там діятиме за обставинами.
Перевертень мав козир у рукаві.