***

Данієла відчула зміну температури навколо себе, начебто повітря стало холоднішим, а градус опустився нижче.
Дрюк затремтів, це дівчина відчула, як тільки торкнулася його.
Підвівшись на ноги, Данієла дивилася на Дрюка, хлопець заплющив очі та не розплющував їх. Дівчина хотіла його струснути й, щоб він глянув на неї. Коли діви позаду Данієли якось заметушилися. Обернувшись, вона побачила і сама через що метушня. До них неквапливо наближався чорний туман, чим ближче він підходив, тим виразніше Данієла бачила Коронатора. На мить у дівчини перехопило подих від краси та ідеальності цієї істоти в подобі чоловіка. Мідного кольору волосся струменіло по плечах, подібно до золота, а чорний одяг виглядав бездоганно, на голові у Коронатора був одягнений вінок із гілок із шипами. В руках темний Фейрі ніс плащі чорного кольору. Ступав він босоніж тихо й неквапливо, немов вийшов на прогулянку.
Видихнувши, Данієла наказала собі заспокоїтися і зосередитись, адже вона прийшла сюди за силою, а не давитися слиною від споглядання красеня.

Підійшовши до решти дівчат, і ставши поряд, Данієла опустила голову. Вона не хотіла дивитися на Коронатора, щоб він не бачив її страху. Адже всі, хто перебував зараз на галявині, боялися. Данієла здригнулася, відчувши, як хтось узяв її за руку. Піднявши голову, дівчина зрозуміла, що то Ніколь. Стиснувши у відповідь руку, Данієла трохи підбадьорилася, адже поруч із нею друзі.
Друзі? Як же це було приємно усвідомлювати! Вона вже й забула, коли востаннє почувала себе не однією.
— Вітаю вас, мої дочки, — м'яко, наче солодкий коханець вимовив Коронатор. - Час рухається до опівночі, і завтра настане наш час. Час, коли грань між світами стоншується настільки, що можливо все. Ви, мої дочки, Діви, знайдете силу і станете частиною світу Інших та Фейрі.
Слухаючи його, Данієла відчувала внутрішнє тремтіння. Схоже, це відчувала і Ніколь, адже руки білявки тремтіли. Дороті схлипнувши пригорнулася до Ніколь. Підтримавши її, Ніколь дивилась на Коронатора.
- Одягніть ось це! - Наказав король Темних Фейрі, кинувши дівчатам під ноги плащі. – І ставайте у коло! Час не стоїть на місці.

Зав'язавши тасьму плаща, Данієла поправивши її, почула голос Коронатора. Король заспівав, голос звучав настільки гарно, від чого у дівчини почастішав пульс. Четверо Дів, взявши дівчат за руки, утворили коло, піднявши їх до зоряного неба, діви почали розгойдуватися з боку на бік. Чим швидше вони це робили, тим більше здіймався вітер. Навколо їхніх ніг закружляло листя, а високо в деревах зашуміло не опале листя.
Данієла відчула, як у колі утворилося щось, те, що мало силу та могутність, і це передалося і їй. По тілу дівчини пройшовся холодок, потім Данієлу обдало жаром, від чого перехопило подих. Тяжко дихаючи, вона озирнулася, дівчата відчували подібне почуття та відчуття. Тіло Данієли вкрилося мурашками, так ніби до неї торкнулися тисячі маленьких павутинок. Застогнавши, дівчина, відкинувши голову, поглянула на небо, їй це подобалося. На мить перед очима у Данієли з'явився образ Дрюка, як пальці хлопця ніжно торкаються її плечей і знімають одну за одною бретельки бюстгальтера. Як він цілує настільки палко, що обпалює шкіру.

Цей жар проник глибоко під шкіру і розповсюдився по всьому тілу. Стало тепло і спокійно на душі, такого почуття Данієла давно не відчувала. Пішли кудись погані думки, страх і ненависть.
Минуле не мало значення, майбутнє залишалося туманним, а сьогодення…
Аби воно тривало вічно.