Розділ 17

Розділ 17

Зробивши пару тяг, Кріс озирнувся довкола. На його губах заграла невдоволена посмішка. "Це ж треба бути такою ідіоткою, - подумав він про Данієлу, - щоб попрямувати в таку глухість?"
Якби він не знав, що таке містечко існує, навряд чи знайшло б його на карті. Крісу знадобилося трохи менше ніж тиждень, щоб відшукати цю місцевість, вона ніби чарівна вислизала від нього.
Понад три години вони кружляли на одному місці, щоб знайти в'їзд до міста. Підвівши голову, чоловік прочитав:
- Ласкаво просимо до Раствілла. Що за тупа назва?
Задавши своє запитання, він не чекав відповіді, адже його хлопці, які сильно втомилися, похилившись головами, сиділи мовчки.
«Нічого, солодка, - подумки повторював Кріс наче мантру, - ти мені за все відповіси. Тільки я тебе знайду".
Викинувши недопалок і загасивши його носком дорогих туфель, чоловік звернувся до хлопців.
- Поїхали. Сподіваюся, у цій глушині є мотель?
Чоловік, одягнений у шкіряну куртку з квадратною щелепою, якого всі звали Дік, лише знизав плечима. Це розлютило Кріса, його сили та нерви, і так були на межі. Ледве стримавшись, він попрямував до машини й сів на сидіння водія.
- Підете пішки, тут недалеко! - Прокричав Кріс і, натиснувши на газ, зірвавшись з місця - рушив.
Троє чоловіків, як укопані, стали на місці. Адже до центру містечка, через лісок, сорок хвилин пішки. Різко загальмувавши, Кріс крикнув їм знову:
- Живіше, чого стали?!.. Я довго не чекатиму. Чи хочете пішки прогулятися?
Довго не думаючи, троє чоловіків побігли до машини.

***

Минуло три довгі дні, час до свята Хеллоуїна наближався.

Рик, зупинившись посеред кімнати, задумливо оглянув обстановку. Потім знову походив навколо журнального столика, все поглядав на сходи, що вели на другий поверх у будинку Данієли.

Тоді там на галявині Семи Дів він упізнав її одразу. Вона не пройшла ще посвяти, у такому разі змінився б запах, адже в тілі смертної селиться магія. А коли хтось володів магічними здібностями, їхні тіла залишали гіркий запах полину. Рику нічого не залишалося, як відпустити Ніколь та Дороті до Коронатора.

Повернувшись назад до будинку Данієли, чоловік просто розгубився, не знаючи, що робити далі. Потім потроху почав згадувати та складати пазли того, що, на його думку, мав зробити зі свого боку.

Він повинен врятувати Ніколь та крапка. Що і як, він це робити не мало значення, якщо потрібно Рик пожертвує собою.

Треба щось робити, і перевертень знав.

Піднявшись на другий поверх, він, зупинившись і втягнувши повітря, він шумно видихнув і подивився на зачинені двері. Зірвати її з петель не важко, хоча лаятимуть за подібне, потім ще й віддячать за надану допомогу.

Притуливши двері до стіни, Рик, увімкнувши світло в коморі, одразу помітив заховану сумку. На ній ніби червоним горів запах Данієли. Діставши чорну дорожню сумку, Рик, здивовано піднявши брову, зважив її в руці, відзначивши неабияку вагу. Кинувши сумку посеред кімнати, чоловік потяг на себе і відчинив замок. Свиснувши від подиву, він дивився на запечатані гроші, що лежали рівними чарками. Витягнувши пару стопок, Рик, приклавши їх до носа, вдихнув запах. Перед очима став образ того, що крім Данієли та службовця банку, ніхто не торкався цих шалених грошей. Тоді постало питання, звідки у неї стільки грошей? І хто вона така загалом?

Хоча, по суті, Рику було начхати на це, він не чіпатиме цих грошей. Так само начхати на таємниці Данієли.
Кинувши назад гроші, Рик несподівано помітив, що серед усього цього багатства збоку лежала старенька пошарпаний записник. До нього торкалася Данієла, суперечки немає, а ось, що ця річ не належала приїжджій - це факт. Зваживши в руці записник, Рик, відкинувши убік сумку, підвівся на ноги й пройшов до кабінету. Поклавши щоденник на стіл, чоловік сівши на стілець з хвилину дивився на нього - не наважуючись відкрити. Він уже здогадувався, кому належала ця річ. Тільки одного не розумів, чому Данієла сховала його?
Поклавши руку на щоденник, він, відкривши першу сторінку, почав потроху читати. Чим більше було прочитано сторінок, тим чіткіше розумів, що якою б не здавалася ситуація безвихідною, він був. Вихід є.
- Ім'я Коронатора, - прочитав Рик і задумливо дивився перед собою.

Тоді виходило, що ельф не збрехав. У голові чоловіка, все крутилася одна думка, що треба дізнатися про ім'я короля.
- Як дізнатися, це бісове ім'я?! - Прошепотів Рик, тупо дивлячись перед собою.

Воно мало бути записано на сторінках щоденника. Чоловік знову почав гортати сторінки, вчитуючись у кожну сторінку. Звіряючи дати, він намагався знайти хоч якусь зачіпку. Занурившись у пошуки, Рик не помітив як на містечко опустилася ніч, а його шлунок дав про себе знати. Закривши книжечку, він, потерши обличчя руками, сердито загарчав. Нічого! Він так нічого і не зрозумів, де шукати це ім'я. Але те, що Пенелопа знала його, – факт. А часу все менше і менше. Наступна ніч вирішальна, і коронація дів теж.

Рик не думав, що подумки можна відраховувати час, хвилина за хвилиною, а потім бум!
Піднявшись на ноги, чоловік, сховавши книжечку в кишеню джинсів, вирішив почекати з полюванням і задовольнятися їжею. В місто він вирішив поїхати не заради їжі, йому потрібна була одна людина. Хоча назвати його людиною дуже важко, і на дух не переносив його. Іншого вибору немає, якщо потрібно Рик піде далі і зустрітися з Королевою Світлих Фейрі, і заплатить будь-яку ціну, яку вона скаже.

***

- Що за місце? – висловився вголос один із хлопців, що сидять на задньому сидінні.
Кріс цілком був з ним згоден, але вирішив промовчати. Дивлячись на всі боки, він не поспішаючи вів машину. Вже стемніло, і містечко нагадувало порожнє і нежитлове. Наче всі раптово зникли. Кріс не боявся, але така порожнеча його дивувала і насторожувала. У голові чоловіка крутилося одне запитання: "І де шукати Данієлу?"
Проїхавши ще трохи, Кріс помітив миготливу вивіску забігайлівки. Підбадьорившись, чоловік вирулив на паркування перед будинком і… О, диво!
У кафешці за столиками сиділи відвідувачі, їх було небагато, але вони були. Помітивши непроханих гостей, вони, повернувши свої голови, з цікавістю дивилися в їхній бік.
Напружившись усім тілом, Кріс тихо вилаявся і наказав хлопцям сидіти в машині. Від чого відразу почув незадоволене бурчання Діка. Кинувши на нього невдоволений погляд, Кріс сказав:
- Ок, пішли. Зверни увагу, у маленьких містечках як це – ох, як не люблять приїжджих. Говоритиму я, а ти мовчи. Зрозуміло?
Дік кивнув і виліз з авто.
Скрипнувши зубами, Кріс наслідував його приклад. Струснувши на ходу з плеча невидиму смітинку, чоловік увійшов у кафешку, під прицільними поглядами місцевих жителів. Оглянувши приміщення, він, помітивши вільний стіл ближче до виходу, попрямував до нього. Дік йшов слідом і сопів, йому теж не подобалося це місце і люди в ньому. Вони дивилися так, ніби хотіли, щоб ці незнайомці скоріше звалили звідси з їхньої території.