Розділ 17

Розділ 17

Зробивши пару тяг, Кріс озирнувся довкола. На його губах заграла невдоволена посмішка. "Це ж треба бути такою ідіоткою, - подумав він про Данієлу, - щоб попрямувати в таку глухість?"
Якби він не знав, що таке містечко існує, навряд чи знайшло б його на карті. Крісу знадобилося трохи менше ніж тиждень, щоб відшукати цю місцевість, вона ніби чарівна вислизала від нього.
Понад три години вони кружляли на одному місці, щоб знайти в'їзд до міста. Підвівши голову, чоловік прочитав:
- Ласкаво просимо до Раствілла. Що за тупа назва?
Задавши своє запитання, він не чекав відповіді, адже його хлопці, які сильно втомилися, похилившись головами, сиділи мовчки.
«Нічого, солодка, - подумки повторював Кріс наче мантру, - ти мені за все відповіси. Тільки я тебе знайду".
Викинувши недопалок і загасивши його носком дорогих туфель, чоловік звернувся до хлопців.
- Поїхали. Сподіваюся, у цій глушині є мотель?
Чоловік, одягнений у шкіряну куртку з квадратною щелепою, якого всі звали Дік, лише знизав плечима. Це розлютило Кріса, його сили та нерви, і так були на межі. Ледве стримавшись, він попрямував до машини й сів на сидіння водія.
- Підете пішки, тут недалеко! - Прокричав Кріс і, натиснувши на газ, зірвавшись з місця - рушив.
Троє чоловіків, як укопані, стали на місці. Адже до центру містечка, через лісок, сорок хвилин пішки. Різко загальмувавши, Кріс крикнув їм знову:
- Живіше, чого стали?!.. Я довго не чекатиму. Чи хочете пішки прогулятися?
Довго не думаючи, троє чоловіків побігли до машини.