Розділ 16

Розділ 16

– Я мушу знайти цю чортову суку Даніелу! – прокричав розлючений Кріс і, заглянувши в папери, кинув їх у куток кімнати.

Чоловік, що стояв біля дверей, здригнувся й підняв очі на Кріса, зустрівши його карий погляд:

– Ми вийшли на її слід. Вона отримала велику суму з рахунку, який відкрила три роки тому. Це дає ниточку для пошуку. У тому містечку було кілька підозрілих подій, пов’язаних із сільською місцевістю.

– Вирішила в глушині сховатися, – уже спокійніше мовив Кріс. – Бачиш, не так просто її взяти.

Чоловік підійшов до вікна, схрестив руки за спиною й на хвилину замислився, вдивляючись у міський краєвид.

Час ішов. Той, що стояв біля дверей, почав нервово переступати з ноги на ногу. Його дратувало й злостило, що доводиться так довго чекати рішення Кріса.

Високий чоловік біля вікна заворожено мовчав. Кріса не полишали думки про критичну ситуацію, яка викликала в ньому гірку неприязнь. Даніела була його фатальною помилкою і водночас слабкістю. Так, чорт забирай, він любив її! Але дивним було інше: вона вміла одним лише поглядом своїх темних очей змусити його стискати кулаки, одним поцілунком – доводила до нестями. Будь-яке її прохання виконувалося негайно. Але ні, вона завжди робила по-своєму і ніколи не дозволяла йому диктувати їй умови.

Навіть тоді, коли мала б підкоритися. Час від часу Даніела забувала про своє місце, і тоді він вибухав.

Стиснувши кулаки, Кріс раптово вирішив:

– Я сам знайду її й притягну до себе. І візьму відповідь на всі ці питання власноруч.

Повернувшись до чоловіка біля дверей, Кріс коротко наказав:

– Готуй машину. І візьми з собою кількох хлопців. Ми виїжджаємо.

***

Данієла відчувала, як Коронатор торкався її оголеної шкіри, як накидав їй на плечі напівпрозорий одяг. Дівчина стояла мовчки, і десь там усередині передчувала і знала, що відтепер зміниться її життя. Вона стане іншою, кращою, сильнішою. Данієлі потрібна ця сила! Місяць тому якби їй хтось сказав, що перед днем народження, вона стоятиме повністю гола перед королем Темних Фейрі, який звався Коронатором – не повірила. Тепер це правда. Вона вірила та сподівалася, що це їй допоможе і врятує. Врятує від того, що наближалося до неї. Ні, і справа була не в страху перед мідноволосим королем Фейрі. Найбільше вона боялася Кріса, ось хто її найбільший жах.

Зробивши крок назад, Коронатор схиливши голову на бік і почав уважно розглядати Данієла. Його погляд, а точніше безцеремонне розглядання збентежило дівчину, але вона тут же придушила це почуття.

- Я бачу, ти вже готова прийняти мене, - зауважив Коронатор. - Похвально, моя діво. Я знаю про твої страхи. Я знаю, що ти прагнеш мене. Засмучує лише те, що я не чую, про що ти думаєш. Ти для мене, як закрита книга. Я зміню це.

Несподівано в руках мідноволосого виникла маска з тонкими прорізами замість очей. Простягнувши її Данієле, Коронатор зашарівши одягом неквапливо відійшов.

Перш ніж його силует зник у темряві, він сказав: «Час наближається до півночі. Чекай мого повернення. Інші Діви вже в дорозі»

Залишившись однією серед порожньої галявини, де були розкидані то тут, то там застиглі статуї гарних жінок, вони колись були дівами. Данієла озирнулася навколо, прислухавшись до нічного лісу. Скільки минуло часу, дівчина гадки не мала, вона давно вже збилася з рахунку. Опустивши погляд, вона подивилася на маску, чомусь виникло нестерпне бажання викинути її та втекти геть. Знайти Дрюка, Ніколь і поїхати якомога далі від цього місця. Тоді чому залишалася стояти на місці та чекати? Ні, дівчина твердо вирішила і відступати не хотіла. Їй потрібна ця сила, яку пропонував Коронатор.

– Я відчуваю смуту у твоєму серці.

Здригнувшись, Данієла обернулася. Всього за кілька кроків від дівчини стояла королева Світлих Фейрі. Як і минулого разу, коли вони зустрічалися, королева виглядала так само. Від тіла фейрі виходило свічення, так ніби її шкіра ввібрала в себе світло місяця. Біле вбрання ніжно тріпав жовтневий вітер, пряме білого кольору волосся зібране у високу зачіску, а на голові замість корони вінок із пожовклим листям і гілочок, довершували образ тендітної, але владної королеви Світлих Фейрі.

Від голосу королеви всередині у Данієли все стислося. Вона жваво пам'ятала, що говорила королева в останню їхню зустріч. Дівчина вирішила не показувати, що боїться і, вгамувавши тремтіння в тілі, відповіла:

- Я не маю іншого вибору.

- Вибір є завжди, - повторювала королева фейрі. – Може, й не такий, як хотілося, але він є. Від кого ти біжиш?

Ставши прямо, Данієла дивилася на королеву. Думки дівчини плуталися, вона не знала, що відповісти. Королева не поспішала, а стиснувши в руці свою палицю, вона поволі почала обминати статуї прекрасних дів.

Розглядаючи їх, фейрі тихо співала і крадькома кидала на Данієлу погляд своїх котячих очей.

Дівчина мовчки спостерігала за королевою, а в голові звучало запитання: «… Від кого ти біжиш?..» Данієлу лякала відповідь на це запитання. Відразу перед очима виник образ Кріса, і від його посмішки похололо в душі. Так, Данієла боялася Коронатора та королеву Світлих Фейрі. Але вони були меншими зі зла, хто вселяв у неї страх.

Прикривши очі і набравши більше повітря в легені, Данієла шумно видихнувши сказала:

- Я зробила свій вибір і не хочу відступати. Мені це потрібно. На мені немає гіпнозу, і Коронатор не запудрив мені мозок.

- Невже? – сказала королева своїм чужим нелюдським голосом.

Зупинившись, вона, обвівши поглядом, а потім рукою галявину, де стояли статуї дів, додала:

- Подивись на них! Що ти бачиш? Почекай не відповідай. Я бачу вродливих дівчат, що погналися за силою і зрештою програли. Тепер вони навіки стоятимуть тут і ніколи не стануть, як раніше. Ніколи не повернуться до своїх родин. Їх більше нема! Хіба ти так хочеш закінчити? Назавжди залишитися шматком каменю, коли оступишся.

Стиснувши кулак, королева вдарила одну зі статуй, і та, розколовшись на дві частини, впала на землю.

Данієла заморгавши, дивилася на королеву, розуміючи, що в такому тендітному створенні може ховатися руйнівна сила.

- Я не смію оступитись і готова пройти весь шлях. - Шумно видихнувши, відповіла Данієла.

Королева Фейрі глянувши на дівчину, з хвилину мовчала. Потім сміючись, вона почала наближатися до Данієли. Застигши на місці, дівчина не могла поворухнутися. Вона ніби загіпнотизована невідривно спостерігала з королевою. Від цієї фейрі можна було очікувати будь-чого. Підійшовши в щільну до Данієли, королева глянувши дівчині у вічі сказала:

- Він скоро буде тут. Я бачу, що не відступиш від свого. Дивись, щоби не пошкодувала. Востаннє, пропоную свою допомогу.

- Ні, - спокійно відповіла Данієла, не кривлячи душею.

Королева, продовжуючи посміхатися, потроху віддалилася від дівчини і, розвернувшись, неквапливо зникла вночі.