Розділ 14

Розділ 14

- Перевертень! - закричав Гаррі відчинивши двері одноповерхового будинку, що плавно переходив у будиночок на дереві. - Пішов геть!

Пустив очі під лоба, Рик, зупинившись схрестивши руки на грудях, сказав:

- Я ж казав, що не можу його терпіти.

Ніколь, теж зупинившись, прошепотіла:

- Тихіше. Будь ласка, не сперечайся з ним.

- Не впевнений.

- Що вам потрібно? - крикнув Гаррі.

Проковтнувши, Ніколь відповіла:

- У мене до тебе прохання. Нам потрібна твоя допомога.

- Хто ти? Я щось не пригадаю твого обличчя. Чекай, ні, здається, знаю...

Він замовк, задумливо скосив очі убік, потираючи підборіддя, де ніколи не росла щетина.

- Мене звуть Ніколь Біллінгем, я донька...

– Ах! Згадав! - вигукнув несподівано Гаррі, чим змусив замовкнути дівчину.

Ткнувши в неї пальцем, сказав:

- Тебе звуть Ніколь, ти дочка нашого чудового мера.

- Так, - кивнула дівчина, перебуваючи не в захваті, що вирішила звернутися до нього.

- Прошу в дім, бо якось на порозі розмовляти незручно. Завжди хтось може підслухати, – махнувши рукою, він відступив убік, запрошуючи їх увійти.

- Параноїк, - прошепотів Рик реготнувши.

-Я все чув! Чому ти ще тут? Пішов геть! У мене гості.

- Гаррі, - звернулася до нього Ніколь, продовжуючи стояти поруч з Риком, - ми прийшли разом, так само й підемо.

Піднявши одну брову, чоловік перепитав:

- Разом?

Ніколь кивнула головою. Розчаровано видихнувши, ельф, скривившись, опустивши руки, відповів:

- Заходьте, і почувайтеся як удома.

- Дякую.

- Мабуть, справи дуже погані, - припустив він, пропускаючи їх в будинок.

- Ти не уявляєш наскільки, - відповів Ніколь Рик.

Скрививши тонкі губи, Гаррі промовчав зачиняючи двері, пофарбовані в яскраво-жовтий колір. Ніколь, пройшовши до вітальні, здивовано озирнулася довкола. По всьому будинку були розставлені вазони з квітами. Стіни пофарбовані в отруйно зелений колір, різали очі, а меблі кольору моху доповнювали картину несмаку. На одній стіні висіли картини, на другій полички заставлені колбами та приладами, в яких він зберігав всякі дрібнички. Біля вікна прихилений до стіни лежав плазмовий телевізор, по ньому показували чорно-білий фільм. Відкрита кухня – де на тумбочках панував цілковитий хаос. Біля дальньої стіни стояла книжкова шафа, поряд з нею стіл на якому лежали цілі кипа книг, а на них зверху квіти у вазах.

- Що знову накоїв Коронатор? - спокійно спитав Гаррі, проходячи поруч із Ніколь і безцеремонно розглядаючи її.

Ніколь відірвавшись від розглядання приміщення, подивилася на Гаррі й відзначила, що він надзвичайно гарний. Темне, майже чорного кольору волосся прямим довгим пасмом струменіло по спині. Світло-сірого кольору очі, дивилися прямо й невимушено, на голові в нього одягнений капелюх з круглими полями. Темно-синього кольору сорочка застебнута на всі ґудзик, та жовтого кольору штани. Як і всі ельфи, Гаррі не визнавав взуття.

Відкашлявшись, ельф дав зрозуміти, що зараз недоречно захоплюватись його зовнішністю. Зрозумівши свою помилку, Ніколь, взявши себе в руки, відповіла:

– Мою подругу, викрав Коронатор.

Задумавшись, Гаррі стояв так з хвилину, потім його обличчя осяяла посмішка.

- Ти говориш про ту милу особу, що нещодавно приїхала до нашого міста? Вона незвичайна, я це відчув, коли магічні бар'єри торкнулася її енергетика.

- Так, це Даніела, - згодилась Ніколь. - І її треба звільнити разом із Дрюком. Вони зараз у нього.

- Сподіваюся, вони не з власної волі пішли?

Ніколь, ковтнувши, подивилася на Рика. Він, склавши руки на грудях, відповів:

- У тому й річ, що ні.

- Тоді не розумію, навіщо ви тут? Нічим не зможу допомогти. В такому я безсилий, та й не хочу стати ворогом Коронатора.

Слухаючи слова Гаррі, Ніколь чула, як у неї обривається остання надія. Цей ельф був останньою надією. Дівчину схопила паніка, мішана з істерикою. Вхопившись рукою за вазу з квітами, вона жбурнула її на підлогу і закричала:

- Ти маєш нам допомогти! Чуєш? мені начхати, що там ти хочеш, чи не хочеш. Там у лісі моя подруга і найкращий друг, і вони в лапах Коронатора, і тільки небо відомо, що він зробить. Я одна з дів.

- Тихіше?!

Гаррі змінився на обличчі та змусив Ніколь закрити рота. Запанувала гробова тиша, яка порушувалася монотонним звучанням голосів із телевізора. Нахилившись, ельф дбайливо підняв з підлоги квіти та поніс їх до кухні, де поклав та повернувся тримаючи щітку зі відром для сміття. Простягнувши їх дівчині, суворо промовив:

- Прибери і після цього ми спокійно все обговоримо. Вгамуйся. Цього мені ще не вистачало? Присутність перевертня і розлютованої дівчини - це вже перебір.

Бурмочучи ці слова, він знову повернувся на кухню, де пересадив квіти у вазон. Змітаючи в купу уламки, Ніколь, ледве стримуючи сльози образи та розпачу, подумки лаяла себе за таку дурість. Вона не могла сидіти склавши руки, коли Коронатор міг робити з ними все що завгодно.

Дотик теплих рук Рика до неї, трохи протверезили дівчину. Відібравши у Ніколь щітку та відро, перевертень вказав їй на крісло і сказав:

- Сядь і заспокойся. Бракувало, щоб ти наламала дров, і надумала поспішити до Нього, рятуючи Дрюка.

- І Даніелу, - тихенько додала вона, сідаючи на краєчок крісла.

- Її теж, - погодився перевертень, на відміну від Ніколь йому було начхати на неї.

- Гей, перевертень! Ти чого це господарюєш у моєму будинку? Негайно припини! Нехай дівчинка збирає, вона ж розбила вазу, - прокричав Гаррі.
Піднявшись, дівчина, доробивши роботу, винесла сміття і повернулася до хати. На її подив Рик по-господарськи розвалився на дивані, коли ельф кудись запропастився.

Трохи злякавшись, вона кинулася до перевертня.

- Куди він подівся?

Знизавши плечима Рик, прийнявши вертикальне положення - сів.

- Не знаю. Сказав, що піде ненадовго.

- Чому коли тільки реально потрібна допомога, то всі кудись зникають? - Втомлено промовила дівчина. - Коли ні, всі так і лізуть із порадами, пропонуючи допомогу.

- Не завжди, - трохи не погодився Рик.