***

Спускаючись сходами, Ніколь нічого не бачила навколо себе, її очі були наповнені сльозами. Дівчина пообіцяла собі, що більше не буде плакати.

Перечепившись, вона вхопившись руками за поруччя втомлено сіла на сходи. Опустивши голову на коліна, дівчина глибоко задихавши намагалася заспокоїтися. Марно, у неї у вухах продовжував лунав голос матері. Всі ці роки вона грала роль люблячої матері. Було б не так прикро, виявившись, що Ніколь дитина яку прийняли в родину. Як вона сказала, що народження Ніколь не входило до планів міс Біллінгем.

- Плани, - видихнула дівчина, почуваюся облитою брудом.

Вона грала роль матері та не приховувала. Лицемірка! Рано чи пізно Ніколь дізналася б правду. Чому саме зараз, коли Даніелі та Дрюку була потрібна допомога? Хто їм допоможе?

- Ніколь!

Піднявши голову, дівчина глянула на Рика, з хвилину розглядала його обличчя. Триденна щетина, яскраво-зеленого кольору очі, прямий ніс та квадратна щелепа. Він повна протилежність Білла: мужній, сильний і перевертень. Розплющивши та заплющивши очі, Ніколь відповіла:

- Все гаразд. Вона нам не допоможе.

Схилившись до дівчини, він заглянув їй у вічі та сказав:

- Іншого я й не чекав. Нині нам ніхто не допоможе, крім нас самих.

На мить, заплющивши очі, дівчина шумно видихнула. Щоправда, ніхто наразі не допоможе. Чи треба щось робити? Зараз?

- У мене є деякі думки, - заговорив Рик сівши поруч із нею.

Втомлено подивившись на нього, Ніколь відповіла:

- Що ми можемо зробити удвох?

- Потрібно звернутися до королеви Світлих, - запропонував Рик, поклавши свою широку долоню дівчині на коліно.

Здригнувшись, Ніколь, прибравши його руку, заперечливо похитала головою.

– Ні. Ти сам знаєш, просто так, вона нічого не зробить. Стягне плату, і тільки небо може знати, що саме.

На деякий час вони замовкли, кожен думаючи про своє.

Несподівано, вгорі сходами голосно грюкнули двері, і почулися квапливі кроки. Піднявши голову, у Ніколь на мить пропав дар мови. Кроки на сходах припинилися, на них на всі очі дивилася бліда Дороті. Одягнена в лікарняне, вона, застигши на перших двох щаблях, не знала, що робити.

- Дороті?!

Голос Рика змусив Ніколь здригнутися. Швидко опинившись на ногах, дівчина голосно запитала:

- Ти куди?

- Не твоя справа, - уперто відповіла Дороті, повернувшись назад.

– Стій! - крикнув Рик, опинившись поруч із нею, і притиснув до стіни. Злякавшись за дівчинку Ніколь, кинулася вгору сходами.

- Ти що робиш? Пусти її Рик! Вона ж дитину втратила.

Відступивши у бік Рик, продовжуючи тримати Дороті, послабив напір.

- Як це розуміти? – накинулася на дівчинку Ніколь. - Ти зараз маєш лежати в палаті.

- Відпусти мене! - Закричала Дороті. - Я повинна піти. Хочу побачити Родеріка, хай знає.

– Що знає? Що ти втратила дитину? - продовжувала допитувати Ніколь, нависнувши над Дороті. Дівчинка, опустивши очі, прошипіла:

- Не твоя справа. Я вже доросла!

- Доросла? - Запитала Ніколь відступивши. - Спати з дорослим чоловіком і завагітніти від нього, це ти називаєш дорослішанням?

Дівчина кипіла від гніву. Її дістало все; мати не хоче знати про неї, Даніела та Дрюк у лапах Коронатора, тепер ще й Дороті.

- Я люблю Родеріка. Ми повинні бути разом.

- Ти просто одержима ним, - похитавши головою, промовила Ніколь.

- Я його кохаю. Навіщо взагалі говорю це тобі? Ти ж не знаєш, що це таке...

Замахнувшись для удару, Ніколь ніби збоку подивилася на себе. Ось до чого вона докотилася. Опустивши руку, дівчина звернулася до Рика.

- Відпусти її. Нехай іде.
Прибравши руки, він жестом вказав Дороті спускатися вниз сходами. Не сподівавшись дівчинка спочатку трохи здивувалася, а потім з недовірою оглянула їх, і поспішила геть.

Як тільки її кроки стихли, Рик не втримавшись, запитав:

– Чому ти її відпустила?

- Правду говорила Даніела. Дороті треба було йти, поки що не пізно. Вона не послухалася. Любов? Мене починає нудити від неї.

- Ніколь...

- Ні, Рику, я вирішила так сама, - тихо відповіла Ніколь.

- Ні, я не про це. Дивись! - Схопивши дівчину за плечі, він повернув її до вікна. Наїжачивши, вона тільки було хотіла попросити його не розпускати рук, коли побачила Білла, і Дороті яка йшла з ним.

Прикривши рота рукою, Ніколь спробувала не вигукнути. Білл, обернувшись, прийняв ослаблену дівчину і накинувши їй на плечі куртку, повів далі від лікарні. Тремтячи, дівчина невідривно дивилася на них, поки парочка не зникла з очей.

– Їх треба зупинити! - Вигукнула Ніколь і кинулася вниз сходами.

Рик поспішив, слідом намагаючись зупинити її.

- Послухай Ніколь, ми нічого не зможемо вже зробити, - сказав Рик ставши, перегороджуючи шлях дівчині.

- Білл монстр, він може зробити з нею все, що завгодно.

- Знаю, - якомога спокійніше погодився Рик, починаючи злитися.

Чоловіка починало дратувати хаотична поведінка Ніколь. Він і сам перебував у здогадах. Чому ще не пішов? Адже, по суті, та приїжджа зовсім йому нічого не означала. Так, безперечно, вона красива та сексуальна, але до мозку кісток стервозна. Дрюк його друг, тільки заради нього та Ніколь він намагався придумати, що робити далі. Випроставшись, дівчина несподівано сказала:

– Я знаю, хто нам допоможе.

– Хто? - Вирвалося у Рика, вдивляючись у темні очі Ніколь.

Як вона не подумала про нього раніше? Він живе у Раствіллі ще з часів його заснування. Даремно жителі іноді вважали його диваком та дивним.

- Гаррі, - відповіла Ніколь, і в її душі зародилася надія.

- О ні! Тільки не він. Ти що реально думаєш, чи він допоможе?

- Хіба ми маємо вибір? – у відповідь поцікавилася Ніколь. – На відміну від королеви, його послуги безкоштовні.

Шумно видихнувши, Рик неохоче погодився.