Розділ 11

Розділ 11

Ніколь сиділа на краєчку дивана і невідривно дивилася на Білла. Він продовжував перебувати в машині й сипав, не втомлюючись — лайку. До світанку залишалося трохи більш як три години, ніхто так і не зміг заснути. Хіба що Дороті, провалилася в сон.

Дрюк подзвонив своїм знайомим, і вони відправилися на пошуки Даніели. Скільки Ніколь так просиділа, дівчина не змогла б відповісти. Час, два, а може і більше, вона давно збилася з рахунку часу.

Йшов час, Дрюк не вертався від чого дівчина почала хвилюватися. Могло статися все що завгодно. Коронатор вбив дівчину Дрюка, а з Даніелою міг зробити все, що завгодно. Затремтівши, може від холоду або страху, дівчина піднялася, більше вона не могла сидіти, склавши руки. Так недовго і збожеволіти можна. Чекати. Чекати. Не могла вона більше так. Не відриваючи погляду від Білла, позадкувала у напрямку до кухні. На губах хлопця заграла посмішка.

- Боїшся? - запитав він, — Бійся. Ти повинна мене бояться. Коли доберуся до тебе, ти вже мені повір, цими руками знищу тебе.

Зупинившись, Ніколь, дивилася на нього з жалістю. Яким же він нікчемою став.

- Закрий рот, — вимовила дівчина і, повернувшись до нього спиною, увійшла в кухню.

Притулившись спиною до стіни, Ніколь шумно видихнула. Її нудило тільки від одного виду Білла і його голосу, який сипав на неї прокльонами та погрозами. Стомлено підійшовши до рукомийника, подивилася на досвітню імлу. Вона не могла навіть подумати, що з нею відбудуться такі події. Та зустріч з Даніелою нагадувала свіжий ковток повітря. Ніколь мирилася з тим, що випало на її долю, продовжувала б так існувати далі. Так саме існувати, а не жити. Бояться за власну безпеку. Даніела дозволила їй подивитися на себе з боку. Дозволяючи Біллу робити з собою що завгодно. Навіть самому терплячій людині набридає, коли об нього витирають ноги.

Відкривши кран, Ніколь вмилася. Спати дівчині не хотілося, подумки вона перебувала поруч з Даніелою. Що з нею? Жива чи мертва? Чому Дрюк так довго не повертався? Від безвиході хотілося кричати й битися в істериці.

Піднявши голову, Ніколь не відразу зрозуміла, здалося їй чи ні.

З сірої імли, до дому, неквапливими кроками наближалася постать. Невідривно дивлячись на бачення, дівчина почала розуміти — це наяву. Перша думка, що відвідала її — Коронатор. Він прийшов за нею. Запанікувавши Ніколь, не знала що робити; бігти або ховатися?

Відійшовши від вікна Ніколь, позадкувала назад. Фігура, похитуючись, вийшла з лісу, і намалювався жіночий силует. Страх змінився надією. Невже Даніела?

Ніколь кинулася до дверей, вибігши на вулицю і вдихнула свіжого прохолодного повітря, тепер дівчина не сумнівалася те, що бачила Даніелу. Вона була одягнена в штани й без верхнього одягу в одному бюстгальтері. Даніела стомлено йшла до дому. Вигукнувши, Ніколь побігла їй назустріч, на бігу знімаючи кофтинку.

Піднявши голову, Даніела глянула на дівчину, що бігла до неї і не могла пригадати, де бачила її.

- Даніела! - крикнула Ніколь, опинившись поруч, і вчасно підхопила її під руки.

- Де ти була? Що з тобою трапилося? - Почала розпитувати білявка, накидаючи на її голі, роздерті до крові плечі, одяг.

Здригнувшись, Даніела подивилася на дівчину, а потім на дім. Все перед очима попливло. Голова жахливо розболілася, охнувши, вона повисла на Ніколь.

Коли Даніела втратила свідомість, Ніколь остаточно запанікувала. До будинку далеченько. Не могла ж вона тягти її?

Опустивши непритомне тіло дівчини на мокре покривало з опалого листя, Ніколь розглядаючи Даніелу, не знала, що робити.

Тіло Даніели вимазане брудом, і шкіра стерта в декількох місцях. У волоссі Даніели заплуталися листя, а обличчя бліде. Виглядала вона так, немов за нею гналися, і вона змогла втекти від погоні.

- Що з тобою трапилося? - прошепотіла Ніколь, присівши поруч навпочіпки.

У відповідь дівчина важко задихала. Поклавши голову Даніели собі на коліна, Ніколь погладжуючи заплутане волосся подруги, озиралася на всі боки. Дівчина не знала, що робити далі. Опустивши голову, Ніколь готова була розплакатися від відчаю.

- Ось ви й разом.

Почувши голос, Ніколь, вигукнувши, ошелешено дивилася на Коронатора. Його мідного кольору волосся сплутались і падало на обличчя. Очі короля палали вогнем азарту і веселості. Відсахнувшись від нього, Ніколь потурбувала Даніелу. Застогнавши, дівчина розплющила очі. Вона не розуміла, що з нею і де вона. Її затуманений погляд ковзнув по Ніколь і кинувся на Коронатора.

Очі Даніели відчинилися, і вона закричала, швидко опинившись на ногах.

- Я ж сказала, що нікуди не піду!

Ніколь в усі очі витріщалися на Коронатора, чекаючи його реакції. Вперше, вона бачила його так близько. Багато говорили про короля Темних Фейрі, що він потворний як козел, інші твердили про його красу. Тепер дівчина змогла розглянути його. Крім розпатланих волосся і забрудненого одягу, він виглядав надзвичайно красиво. Від чого по шкірі дівчини пройшовся холодок і збудження одночасно.

- Я відмови не приймаю! - промуркотав Коронатор, рушивши до Даніели.

Відстрибнувши назад, дівчина вилаяла його. Ніколь, закліпавши, вперше чула, щоб Двніела так лаялася. Ось тільки її опір повеселив короля.

Ніколь, піднявшись на ноги, відчула себе як тоді. Невидима сила прикувала її свідомість до Коронатора. Вона хотіла цього чоловіка, а його дотики обіцяли справжню насолоду.

Повернувши голову в сторону Ніколь, король простягнув руку. Посміхаючись, Ніколь, слухняно простягнула свою, приготувавшись зробити крок.

Сильний ривок назад і тіло Ніколь виявилося в обіймах незнайомого їй чоловіка. Від нього пахло потом і лісом. Його дотики здалися Ніколь давно забутими. Дівчина закричала, забившись в істериці. Він продовжував тримати її й не збирався відпускати.

- Заспокойся, істеричка! - Зло прошипів він їй на вухо.