Розділ 10

Розділ 10

Дрюк не знав, що йому робити далі. Аліса мертва, а Даніелу повів за собою Коронатор. Хлопець знав, навіщо цей фейрі вів за собою дівчат. Даніела могла стати однією з Семи Дів. Що тоді буде?

Озирнувшись на всі боки, Дрюк позадкував назад. Усі погляди присутніх були спрямовані на тіло Аліси. Так, він колись любив її. Коли вперше зустрів Даніелу, щось ворухнулося в грудях. Той поцілунок розставив усе на місця. Уперше Дрюк зізнався собі, що любить Даніелу, коли ось так міг її втратити.

Зірвавшись з місця, Дрюк побіг. Він повинен сказати про це Ніколь. Потрібно щось робити. Застрибнувши в машину і натиснувши на газ, хлопець погнав до будинку Даніели. Подумки він згадував, що міг знати про Коронатора, що чув про короля. Тільки так нічого і не зміг пригадати. Усі його думки були поруч із Даніелою. Як вона? Що з нею? Навіщо пішла за Коронатором?

Ось тільки якби вона не пішла, лежала б давно мертва поруч із Алісою.

Пригальмувавши поруч із будинком Даніели, Дрюк, вибігши, кинувся до дверей. Вона виявилася замкненою, а у вікнах не горіло світло. Забарабанивши у двері, Дрюк крикнув:

— Ніколь, відчини, це я!

У вітальні спалахнуло світло, але відчиняти йому не поспішали.

— Це я, Дрюк!

Двері розчинилися, і на порозі стояла налякана Ніколь.

— Що трапилося? — сонно запитала Дороті, вийшовши з вітальні слідом за Ніколь.

— Даніела, — видихнув хлопець, влетівши в будинок.

Ніколь стрепенулася, вчепившись у Дрюка, запитала:

— Де вона? Що з нею?

— Її повів за собою Коронатор, — усе, що зміг відповісти хлопець.

Усі вони втрьох почули кроки, хтось підійшов до будинку. Обернувшись, Дрюк подивився на Білла. Він стояв на вулиці й здивовано дивився на Ніколь.

— Ти тут?!

Ніколь вигукнула, відступаючи від дверей, задкуючи назад. До неї кинулася Дороті. Очі Білла округлилися від подиву, коли він помітив і Дороті.

— Тебе ще тут не вистачало, — грубо сказав Дрюк і різко зачинив двері.

Ніколь, завмерши, вимовила:

— Не дратуй його.

— Він не зможе увійти в будинок, — відповів Дрюк і, взявши її за руку, повів на другий поверх. — Заховайтеся нагорі й чекайте.

Впершись і висмикнувши руку, дівчина, вчепившись Дрюку в рукав куртки, суворо запитала:

— Де Даніела?

Видихнувши, хлопець подивився на зачинені вхідні двері, неохоче відповів:

— Пішла разом із Коронатором.

Ніколь вилаялася. Усі в містечку чули й знали про існування короля. Місцеві намагалися триматися осторонь від нього і не говорити про Сім Дів.

— Я так і знала, що добром це не скінчиться. Скоро Він прийде і за мною.

— Чому ти так вирішила? — запитав Дрюк, коли вони почули, як закричав Білл від досади, що не може пробити захист.

Ніколь, зірвавшись з місця і захоплюючи за собою Дороті, поспішила нагору. Вона боялася зараз не Білла, а того, з ким пішла Даніела. Тільки небеса знали, що може бути далі. Вбігши в комору, Ніколь, упавши на коліна, зашепотіла молитву. До неї приєдналася Дороті, налякана ще більше.

Зупинившись, Дрюк дивився на цю картину зі скептицизмом. Неначе боги могли їм допомогти в цей момент. Опустивши голову, хлопець прислухався. Настала підозріла тиша, немов перед бурею.

Заревів мотор його машини, і Дрюк побіг на перший поверх. Він зовсім забув, що залишив авто біля будинку.

— Дурню, — вилаяв він себе.

Пролунав сильний удар у вітальні, і почувся звук розбитого скла. Пригнувшись, хлопець миттю опинився біля стіни. Трохи висунувшись, він подивився на вікно, а точніше, що від нього залишилося. Передня частина машини всього на метр в'їхала у вітальню. За кермом сидів збожеволілий Білл, зовсім переставши виглядати як людина. Він лаявся, але продовжував сидіти на водійському сидінні.

Легка посмішка торкнулася губ Дрюка. Випроставшись, хлопець увійшов до вітальні, розглядаючи розкидані по підлозі скалки скла.

— Зручно? — поцікавився хлопець, піднявши на Білла глузливий погляд.

Білл ще більше засмикався, продовжуючи сидіти в авто. Машини торкався бар'єр, він, немов захисний ковпак, огорнув і накрив її навколо. Тепер точно, Білл нікому не зашкодить, поки сидітиме за кермом.

— Даніелі не сподобається, що ти зробив з її будинком, — зауважив Дрюк, підійшовши ближче.

— Ти такий недотепа, — з іронією в голосі продовжив Дрюк, копнувши ногою колесо, — зіпсував таку машину.

— Дрюк? — невпевнено покликала Ніколь, спускаючись сходами.

— Усе добре, можете спускатися, — відповів хлопець, знову стукнувши носком черевика по колесу свого авто.

Ніколь озирнулася, коли вони з Дороті спустилися і приєдналися до Дрюка. Дівчина зробила зауваження:

— Що скаже Даніела?

— Не знаю, — відповів Дрюк, знизавши плечима, і пішов на кухню.

— Ти куди?

Ніколь ошелешено дивилася на Білла, вже зовсім нічого не розуміючи.

— Я ж любив тебе, сучко, — прогарчав Білл, дивлячись злими очима на Ніколь. — Але ні, ти зуміла все зіпсувати.

Здригнувшись, дівчина глянула на нього, мимоволі зробивши крок убік.

— Що я зіпсувала? — задала вона питання трохи тремтячим голосом і сама ж відповіла:

— Ти ж змінився. Хто ти? Ти більше не той Білл, якого я зустріла. Ти монстр. Чудовисько…

— Я тебе знищу, тварюко! — закричав він, намагаючись вибратися.

Усі спроби Білла не увінчалися успіхом, і це дратувало хлопця ще сильніше.

Ніколь відчула себе трохи спокійніше, коли змогла хоч трохи, але поговорити з Біллом. Усі ці дні вона боялася зустрічі з ним і тих наслідків після їхньої розмови. Він хотів убити її й неодноразово намагався здійснити задумане. Стоячи тут і дивлячись прямо на нього, Ніколь відчувала до Білла огиду. Якою дурною вона була. Дівчині пригадалися слова Даніели, і те, що вона неодноразово їй говорила. Вони глибоко застрягли в ній. Так, Ніколь боялася Білла і водночас — ненавиділа.