Розділ 9

Розділ 9

Натягнувши нижче капюшон, Білл пройшов поруч із компанією хлопців і дівчат. Вони жартівливо зображували бійку.

Холодний жовтневий вітер не заважав дітям ночі веселитися. Тільки тут, на тіньовій вулиці, Білл міг знайти ту, хто йому потрібна. Тут завжди збиралися Інші та деякі нижчі форми фейрі. Точно так само хлопець знав, що Коронатор навряд чи сюди поткнеться. Короля недолюблювали й водночас боялися. Боялися його гніву. Довгу вулицю завдовжки в цілий квартал і вдень обходили стороною, а після заходу сонця й зовсім не потикалися сюди.

Зупинившись, Білл озирнувся на всі боки. Ніхто не звертав на нього уваги, але в повітрі відчувалося напруження. Усі чогось чекали. Посміхнувшись, хлопець знав, чого вони чекали. День Усіх Святих — саме в цей день не заборонялося приймати свою сутність. У цей день у містечку починалося «божевільне свято», і тільки з першими променями сонця все припинялося.

Краєм ока він помітив групу дівчат. Вони голосно сміялися і про щось сперечалися. Серед них хлопець помітив дівчину з волоссям кольору стиглої вишні. Це, без сумніву, вона, та, яку він шукав. Швидким кроком підійшовши до них, Білл прислухався.

— На цей Гелловін я маю намір злітати в сусіднє місто і трохи жорстко пожартувати, — говорила блондинка, одягнена в яскраво-зелене пальто, а її очі кольору морської хвилі зловісно заблищали в нерівному світлі ліхтаря.

— Непогано, — кивнула друга з вогненно-рудим волоссям.

— Ні, подружки, — втрутилася дівчина з червоним кольором волосся. — Я хочу зіпсувати життя одній особі.

Дівчата перезирнулися.

— Кинь, Алісо, — пирснула зо сміху та сама блондинка в зеленому пальті. — Хто це тобі перейшов дорогу?

Білл вирішив втрутитися.

— Її ім'я, бува, не Даніела? — поцікавився він, дивлячись тільки на Алісу.

Дівчина, піднявши очі, не поспішала з відповіддю, а обличчя залишилося спокійним.

— Ти хто такий? — сердито запитала руда дівчина, зробивши крок у його бік. — Пішов звідси! На жабу оберну.

Дівчата залились сміхом, і тільки Аліса мовчала. Це не подобалося хлопцю: від відьом можна очікувати чого завгодно.

— Досить! — гримнула Аліса на подружок. — Це до мене. Ідіть, я підійду пізніше.

Відьми, замовкнувши, переводили погляди з незнайомця на Алісу, що вела їхню подругу.

Крокуючи поруч із ним, Аліса мовчала. Білл не знав, з чого почати. Щойно вони вийшли на порожню вулицю, Аліса спитала:

— Що тобі потрібно? Як угадав з приїжджою?

Трохи відкашлявшись і озирнувшись на всі боки, Білл відповів:

— У нас із тобою спільний ворог.

Засунувши руки в кишені куртки, Аліса, подивившись убік, запитала:

— Хто тобі сказав, що вона мій ворог?

— Хіба ні? Мені здавалося, а точніше неодноразово помічав її в товаристві твого хлопця.

Аліса, різко випроставшись, глянула на нього. Білл вирішив ще підкинути дров у вогонь ревнощів.

— Ти хіба не знала?

Її обличчя стало біліше крейди, а очі широко розширилися від подиву. Білл радів, розуміючи, що знайде в особі цієї відьми собі спільницю.

Труснувши головою, Аліса змінилася в обличчі. Її тонких губ торкнулася посмішка.

— Чому я повинна тобі вірити? Дозволь докази, можливо…

— Де він зараз у цей момент? — поспішно запитав Білл, перебивши дівчину.

Аліса трохи задумалася і знову подивилася кудись убік. І знову ніяких емоцій.

— Я тобі не вірю, — різко відрізала Аліса і, повернувшись, почала йти.

Білл зрозумів, що ще трохи, і втратить свій єдиний шанс потрапити в будинок Даніели.

— Можеш побачити все сама, своїми очима. Він зараз там, поруч із нею! — гукнув Білл услід відьмі.

Вона продовжувала йти, так, ніби й не слухала його слів. Білл продовжував стояти на місці, з досадою стискаючи й розтискаючи кулаки. Подумки він прокручував у голові їхню розмову, не розуміючи, де зробив промах.

Аліса зупинилася.

В душі Білла зажевріла надія.

Вона наблизилася до хлопця зі швидкістю вітру. Приставивши до його грудей ніж, вона неголосно запитала:

— Хто ти?

Поглянувши їй в очі, Білл побачив у них страх. Відьма боялася побачити те, що почула від нього.

— Ти хіба не впізнала мене? — запитав хлопець, знімаючи з голови каптур.

Знову жодної реакції подиву чи розчарування.

— Ти? Білл, ти розумієш, що зараз тобі не варто показуватися. Усі вже знають, що на тебе веде полювання сам Коронатор.

Білл, опустивши погляд на срібний ніж, що впирався йому в груди.

— Може, спочатку прибереш цю штуковину, і ми поговоримо?

Прибравши руку, Аліса вимовила:

— Нам немає про що домовлятися.

— Тут ти помиляєшся. У Дрюка є від тебе таємниці.

Опустивши руку з ножем, Аліса, посміхнувшись хлопцю, сказала:

— Я не вірю елементу. Особливо таким, які переходять дорогу старшим з фейрі.

Отруйно посміхнувшись їй у відповідь, Білл сказав:

— Він неодноразово відвідував її в лікарні. Кожен день буває в будинку, де вона живе. Каже, що йде у справах, а їде туди. Чи не варто тобі замислитися?

Продовжуючи посміхатися, в душі Аліси вже посіялося зерно ревнощів.

— Чого ти хочеш від мене отримати? — запитала Аліса.

Білл вирішив викласти все, як є. Йому потрібно увійти в будинок, а там як буде.

— Ти повинна допомогти мені потрапити в будинок старої Старк. Заодно і прибереш суперницю.

Її очі заблищали, в ній прокинулася цікавість.

— Я зрозуміла. Тобі потрібна одна річ? Знаю, вона десь у будинку. Тільки ти її не знайдеш.

— Чому?!

— Усе просто. Щоденника немає. Ніхто так і не зміг його знайти. І ти думаєш, він у будинку? Нерозумно.

— Я впевнений. Батько неодноразово говорив про це.

— Коли говорив, — задумавшись, вимовила Аліса. — Не знаю. Ой, не знаю. Подивимося.

— Ти мені допоможеш?