Розділ 7

Розділ 7

Як і передбачала Даніела, вранці вона прокинулася вся в поту. Все тіло горіло, жахливо боліло горло і погано дихалося. Ще з дитинства вона часто хворіла, найменший протяг і у неї нежить. Вчора вона потрапила під зливу, і тільки небо знало, що далі буде.

Відпивши трохи гарячої кави, Даніела стомлено подивилася на Ніколь. Як тільки вона зрозуміла, що Даніела захворіла, просто не знаходила собі місця.

- Ти сядеш, або будеш продовжувати маячити у мене перед очима? - поцікавилася Даніела. - І так голова болить, а ти ще ходиш і бурчиш.

- Уф, — видихнувши Ніколь, засмучено села навпроти Даніели. - Я не знаю що робити. Ти на себе не схожа: бліда, мішки під очима та ще температура тримається.

- Це просто застуда. До завтра пройде. Не хвилюйся ти так. Трохи відлежиться, і все пройде.

- Но, а якщо ні? - припустила Ніколь, знову піднявшись. - Тобі потрібно в лікарню.

Піклування з боку Ніколь трохи лестило дівчину. І в той самий час дратувало, оскільки та носилася навколо Даніели, немов вона смертельно хвора.

- Від застуди ще ніхто не вмирав. Ти чого завелася, Ніколь? Піди, приготуй щось на обід.

- У холодильнику порожньо. Ти ж не з'їздила в магазин, коли я тебе просила, — з докором у голосі промовила Ніколь, попрямувавши у бік кухні.

- Зараз з'їжджу, — запропонувала Даніела поставивши напівпорожню чашку на столик.

- Ні! Ти повинна залишитися вдома, — трохи злякано Ніколь подивилася на Даніелу в надії, що та жартує.

- Ти ж не поїдеш? Залишається тільки мені. Я миттю. Туди й назад.

Піднявшись на ноги Даніела стомлено попленталась нагору. Ніколь нічого не залишалося, як промовчати, все одно ніхто не міг відмовити Даніелу. Те, що дівчина вперта, Ніколь зрозуміла ще з їх першої зустрічі.

- У вас тут є супермаркет? - запитала Даніела, як тільки зайшла на кухню.

На ній були одягнені джинси та теплий темно-синій светр. Волосся вона розпустила і під макіяжем сховала кола під очима. Але блідість видавала її хворий стан.

- Так. Він в центрі містечка. Туди нечасто ходять і тільки перед святами, там завжди величезна черга, — відповіла Ніколь, не схвалюючи того, що Даніела їде туди та в такому стані.

- Чому ти так дивишся на мене? Мамочка, я одяглася тепло, тільки не хвилюйся, — передражнила Даніела закручуючи навколо шиї шарф.

Важко зітхнувши Ніколь, опустивши голову сказала:

- Дитина.

Даніела хрипко розсміявшись, відповіла:

- Не будь такою Ніколь. Я скоро. Нікого не пускай. На дзвінки не відповідай. Зрозуміло?

Дівчина промовчала, бо злилася на Даніелу. Як тільки за нею зачинилися двері, Ніколь, підбігши до вікна, дивилася як віддалялась машина.

- Ох, не варто їй їхати, — прошепотіла Ніколь і поспішила до телефону.

Набираючи номер, вона не знала, як відреагує Дрюк на цей дзвінок.

«Так?», - почувся сонний голос хлопця з другого кінця проводу.

- Дрюк, це Ніколь ...