Розділ 6

Розділ 6

Подивившись на своє відображення, Даніела сердито насупивши брови, провела пальцем по носі. Добре, що його не зламали вчора їй, але припухлість залишилася.

Вчорашній вечір дівчина пам'ятала фрагментами. Як не старалася, загальної картини не могла пригадати. В останній раз, вона так напивалися десь біля пів року назад. І то, коли побачила в ліжку з Крісом свою кращу подругу.

Вчора вона просто вирішила розслабитися. І що з цього вийшло, що їй ледь не побили, і плюс нажила собі ще одних нових ворогів?

- Ти в порядку? - Хід її думок перервав голос Ніколь.

- Ну, якщо не брати до уваги ледь не розбитого носа і жахливого похмілля, — відповіла Даніела, витираючи обличчя і руки, — скажу, так собі. Я тебе хоч не чіпала?

- Ні. Ти, як тільки увійшла до вітальні звалилася спати. - Схрестивши руки на грудях, Ніколь поставила питання. - Що сталося? Дрюк мені нічого не пояснив і немов ужалений пішов геть.

- І не питай, — відповіла дівчина, кидаючи рушник в кошик для брудної білизни.

Пройшовши поруч з Ніколь, вона, трохи накульгуючи пішла вниз.

- Так що трапилося? - дівчина слідом кинулася за Даніелою, розпитуючи. - Невже там був Білл?

- Його ще так не вистачало, до повноти проблем. Не хвилюйся, схоже, твій благовірний більше не хоче відвідувати такі місця.

Ніколь полегшено видихнула. Даніела зупинившись, сказала:

- Я теж думаю добре, що його там не було.

- Даніела, — Ніколь торкнулася руки дівчини. - Не ходи туди більше.

Подивившись на блондинку, дівчина відповіла:

- І що повинна ховатися? Розумієш, це не вихід. Ти можеш ховатися від Білла скільки завгодно, тільки рано чи пізно, він знайде тебе. Ти хочеш сидіти та чекати, підраховуючи дні, а потім години коли він з'явитися на порозі цього будинку?

Як тільки Даніела замовкла, у вхідні двері голосно постукали.

Ніколь злякано відсахнулася. Її обличчя стало біліше крейди, а в очах застиг страх.

- Це він, — прошепотіла блондинка, задкуючи й вказуючи пальцем на двері.

Даніела швидко зорієнтувалася, що їй робити далі.

- Одягайся! - прошепотіла Даніела, поспішно зняла з вішалки куртку і простягнула її Ніколь.

- Навіщо?! - злякано дівчина дивилася на Даніелу, не розуміючи, що вона хоче.

- Міс Грін, я знаю, що ви вдома! - промовив голосно чоловік. - Ваша машина на місці. Відкривайте!

- О ні, — шепотіла Ніколь, заламуючи руки, вона почала бігати по передпокою. - Це батько Білла, містер Стюарт. Він прийшов за мною.

Зупинивши Ніколь, Даніела трохи струснувши дівчину, наказним тоном прошепотіла: «Іди в кухню, там одягнися і вийди на вулицю. За будинком знаходиться покинутий зимовий сад, сховайся там, і дочекайся мене. Я прийду сама. Сиди там і не висовуйся. Зрозуміла?»

Ніколь злякано подивилася на двері, потім на Даніелу і мовчки, кивнула.

- Швидше, — Даніела підштовхнула Ніколь, щоб та поспішила.

Притискаючи до себе куртку і черевики, Ніколь забігла на кухню. Як тільки блондинка вийшла, Даніела повернувшись, подивилася на вхідні двері.

Протираючи очі, дівчина трохи прочинила двері. Її очі тут же зустрілися з очима начальника поліції, та батька Білла. Він виявився точною копією синочка, тільки з урахуванням того, що стоїть перед нею чоловік старше на три десятки. Одягнений в уніформу, був при виконанні, позаду нього стояло ще двоє хлопців.

- Чим зобов'язана? - запитала сонно Даніела.

- Моє ім'я Ріккардо Стюарт, я начальник поліції міста Раствілла.

- І що такого могло статися, що до мене завітав сам начальник поліції? - промовила з легким сарказмом у голосі Даніела.

- Розумієте, ви, недавно купили цей будинок і відтепер можете вважати себе повноправною мешканкою мого містечка, — він говорив спокійно так, немов це не вона вичавила в обличчя його синку весь газ з балончика. - Я повинен особисто привітати нового жителя.

- Чи не хочете зайти? - запропонувала Даніела, відступаючи в бік. - Розмовляти на порозі якось незручно.

Озирнувшись довкола, чоловік увійшов. Даніела зрозуміла, що вони не просто так прийшли, щось хотіли від неї, а точніше когось знайти. Обернувшись до двох чоловіків, він сказав:

- Обшукайте будинок.

Даніела очікувала подібну витівку, але не так, же швидко.

- Як це розуміти, офіцер Стюарт? - здивувалася і в той самий час розсердилася Даніела. - Що ви хочете знайти?

- Чи не що, а кого, — поправив він дівчину. - Ви хіба не чули?Зникла Ніколь Біллінгем.

- Ні. Хто вона? - Даніела зобразила на обличчі подив.

- Ви хіба не пам'ятаєте? - поцікавився він у відповідь.

- Якщо буду, запам'ятовувати всіх-то забуду, як і себе звуть на ім'я. - Даніела намагалася надати своєму обличчю байдужість.

Примруживши очі, він дивився на неї намагаючись зрозуміти, брехала вона чи ні.

- Ви міняли труби в будинку? - запитав він, змінився на обличчі, в той час коли двоє поліціянтів нишпорили по її дому.

- Так, минулого тижня. Чому питаєте? А! Згадала. Ви напевно батько тієї дівчини, яку побив п'яний хлопець в магазині.

Даніела згадала про це, спостерігаючи за реакцією батька Білла. На його обличчя лягла тінь. Даніела зрозуміла, що потрапила прямо в точку.

- На жаль, ні. Я ... дуже хороший знайомий цих двох. Вони хотіли одружитися. Не розумію, чому все так сталося?

- Так, — сказала дівчина, відвівши погляд убік, — бідна дівчинка. Я виросла в районі, де таке відбувалося завжди. Куди вона могла втекти? У неї є рідні?

- Так, — кивнув чоловік, оглядаючи кімнату. - Ви надовго до нас?

Він поспішно змінив тему, це здалося дивним для Даніели. Хто ж рідні Ніколь? Та й вона не говорила про них.

Знизавши плечима, дівчина відповіла:

- Не знаю. Я ще придивляюся до цього місця.

- Можна поцікавитися. Що з вашим обличчям?

Рука дівчини доторкнулася до носа.

- Ви про це? Знаю, що не повірите, але я вдарилася.

Він промовчав. Коли з кухні долинув голос одного з чоловіків: «Все чисто!»

- Ну а в тебе Зіку? - запитав батько Білла у другого поліціянта, що спускався з другого поверху. Він заперечливо похитав головою. Важко зітхнувши, він, подивившись на Даніелу, сказав:

- Вибачте за завдані незручності. Якщо побачите Ніколь Біллінгем, прошу повідомити мені, — він простягнув їй візитку. - Буду радий нашій співпраці. Гарного дня.

Закривши за ними двері, Даніела не стримала лайки. Таточко Білла ще гірше свого синка. Слизький тип, зазначила для себе дівчина, увійшовши до вітальні.

Трохи відсунувши штору, вона дивилася, як їх машина від'їхала від будинку. Проводжаючи їх поглядом, Даніела подумки дорахувала до десяти та взявши пальто, пішла на кухню.