Розділ 5

Розділ 5

Вчора вони з Ніколь занадто довго говорили. І говорили виключно про Білла і про те, як вони зустрілися з Ніколь. Даніела вирішила її закидати питаннями. Тільки щоб дівчина не питала про її життя.

Як і передбачала Даніела, Ніколь любила того мрійливого хлопчину, яким був колись Білл. І Ніколь не могла зрозуміти причини його різкої зміни. Він в одну мить став чужим, холодним і нервовим.

Даніела подумки прирівнювала Білла і Кріса. На відміну від рудого, Кріс з першого дня показував себе яким, він був насправді. І чим більше Даніела з ним спілкувалася, тим частіше помічала, як він зухвало розмовляв зі своїми людьми. Даніела не розуміла, що могла знайти в ньому такого?.. Вона хотіла піти, та коли, це вийшло, вона поплатилася.

Як на зло, нога знову заболіла нагадуючи про минуле. Цього їй ще не вистачало. Мабуть, на зміну погоди, а скоріше в житті.

Сівши на диван, Даніела витягнула ногу і почала терти її. Від щиколотки до коліна тягнувся блідий, майже білого кольору шрам, де встановлювали каркас. Коли Даніела вчилася ходити і терпіла всю ту пекельну біль, вона подумки проклинала Кріса і його головорізів.

- Що у тебе з ногою?

Здригнувшись, Даніела подивилася на Ніколь і та тримала кухонний рушник в руках.

- Ти що так завжди рано прокидаєшся? - Запитала Даніела, швидко змінивши тему та опускаючи штанину спортивних.

- Ні, — відповіла дівчина. - Тільки ти так і не відповіла на моє запитання.

Піднявшись і трохи накульгуючи Даніела попрямувала до кухні. Ніколь пішла за нею, чекаючи відповіді на своє питання.

- Що тут незрозумілого? - пробурчала Даніела. - Потрапила в аварію. Зрозуміло?

- Давно? - Продовжувала цікавитися Ніколь, ставлячи на стіл чашки й тарілки. - Будеш снідати?

Сівши за стіл Даніела відповіла:

- Нещодавно, трохи більше ніж п'ять місяців тому. Задоволена відповіддю?

- Чому ти така?

Ніколь сіла навпроти Даніели, накладаючи на тарілки омлет з помідорами й беконом.

- Яка?! ..

- Нервова. Нестримана і чимось незадоволена.

- Тобі здається, — відмахнулася Даніела, відпиваючи з чашки гарячу каву.

Підсунувши до неї тарілку, Ніколь знову поставила питання:

- Чому ти переїхала сюди?

Цікавість Ніколь розлютило Даніелу. Поставивши голосно чашку на стіл вона, схрестивши руки на грудях, відповіла:

- Ти що вирішила з самого ранку наїхати на мене? Я не для цього дозволила жити у себе. Не сунь свого носа, туди, куди тебе не просять.

- Що тут такого...

- Та нічого. Розумієш Ніколь, — Даніела нахилилася вперед ближче до дівчини, — є такі речі, про які не хочеться говорити, з ким попало.

- Ти вважаєш мене такою?

- Як хочеш, так і думай. - Даніела піднялася і трохи м'якше додала. - У кожного своя таємниця. Я в душ.

Дівчина, мовчки, покинула кухню, залишивши Ніколь одну. Ніколь не моргаючи, дивилася туди, де тільки що хвилину тому стояла Даніела, і до її очей підступили сльози. Ніколь тихо заплакала, відчуваючи провину від того, що неповинна була лізти й задавати зайві питання. Хіба вона щось таке запитала, від чого Даніела так завелася? Значить, їй є що приховувати. Про ногу вона сказала неправду, це Ніколь зрозуміла відразу. Тільки, що Даніела приховувала?

Ніколь перевела погляд на сходи. Адже дівчина взагалі нічого не знала про Даніелу, в той час, коли розкрила перед нею всю душу. Так, Ніколь теж мала свої таємниці та вирішила промовчати про матір на посаді мера і, про друга дитинства на ім'я Дрюк.

Вони обидві виявилися хороші, раз мали таємниці одна від одного.

Опустивши голову, Ніколь подивилася на тарілки з їжею. Їй потрібно бути сильною і здоровою, на той випадок, якщо на їх шляху з'явиться Білл.