Розділ 4

Розділ 4

Повернувшись на бік Ніколь, спробувала відкрити очі. Повіки немов налилися свинцем і не хотіли відкриватися. Взявшись за залізні поручні на ліжку, дівчина спробувала сісти. Тіло не слухалося, а думки плуталися. Так що ж з нею вчора відбулося? Не могли ж на неї так вплинути медикаменти? До цього все було нормально.

Труснувши головою, дівчина спробувала згадати вчорашній день. До неї спочатку прийшов Дрюк, а потім ...

Ніколь сіла і взявшись за скроні, почала їх масажувати, згадавши потроху. До неї зазирнула та темноволоса приїжджа, принесла букет квітів. Вони говорили про щось. Ніколь пам'ятала все обривками. Вона щось доводила їй. Що саме?

- Даніела, — прошепотіла Ніколь, згадавши ім'я.

Все вмить склалося як мозаїка.

До неї приходив Білл. Так, саме він, був тут. Коли дійшло до того, що говорив їй хлопець, вона пам'ятала тільки окремі фрази. Також вона не пам'ятала, як він пішов.

Ніколь тремтячими руками провела по обличчю. Нічого не боліло, означало, що Білл пішов, не чіпаючи її. Шумно видихнувши, дівчина, відкинувшись на подушку, прикрила очі.

За дверима лунали лікарняний шум: голоси, дзвінки, кроки, плач. Стогони болю, крик і дитячий лепет ...

Коли в її голові виникло обличчя Білла з великими очима чорніше ночі, Ніколь, вигукнувши села. Перед очима промайнули картинки з минулого вечора. Те, яким постав перед нею Білл, лякало дівчину.

Він монстр.

Тепер Ніколь все згадала. Від цього їй стало ще страшніше. Хто він тепер? Виявляється, дівчина не знала і половини правди про чоловіка якого кохала.

Розуміння того, що над нею нависла загроза, Ніколь зважилася на відчайдушний вчинок. Спустивши ноги на підлогу, дівчина подивилася на праву руку, де був вставлений катетер і крапельницю.

- Божевілля, — прошепотіла вона, витягаючи голку.

З катетером у вигині ліктя і в лікарняному одязі, і на негнучких ногах, Ніколь не поспішаючи підійшла до дверей. В її голові крутилася тільки одна думка: «Треба тікати!»

Куди?

Ніколь чітко усвідомлювала, що їй потрібно бути якомога далі від Білла. Так щоб він не знайшов її.

Зупинившись біля дверей, дівчина забарилася. Поставивши собі запитання; чи правильно вона робить? Озирнувшись назад, Ніколь, помітила на стільці біля вікна свій одяг. У лікарняному, вона не могла піти розгулювати по вулиці. Одягнувши сукню і в'язану кофтину, дівчина впевненим кроком підійшла до виходу з палати.

Відкривши трохи двері, вона виглянула у щілину. Медсестер і медиків дівчина не помітила. Опинившись в коридорі, Ніколь озирнулась, оцінюючи обставини. До ліфта кілька кроків, тільки там могли опинитися хтось із лікарняного персоналу. Повернувши наліво, вона під стінкою попрямувала до сходів.

Як тільки двері за нею зачинилися, дівчина відчула полегшення. Тільки куди тепер їй йти? На квартиру, яку вона знімала у місіс Хокін, однозначно туди вона піти не могла. До матері? Ні, Ніколь там не чекали. Та й вона сама цього не хотіла. Тоді куди? ..

«Якщо буде потрібно поговорити, приходь, я живу ...», - в голові Ніколь пролунав голос Даніели.

Ніколь нічого не знала про неї. Може Даніела просто так запропонувала свою допомогу? У неї не було вибору, як піти до приїжджої. Чомусь дівчина була впевнена, що Даніела їй допоможе. І ця впевненість надала їй сил рухатися далі.

Безперешкодно Ніколь вибралася на вулицю. Ступаючи босими ногами по мокрому асфальту, дівчина, обійшовши стоянку, підійшла до автобусної зупинки. Озирнувшись по сторонах, вона не наважилася сісти на нього. Дівчину неповинні, бачити, і знати, куди вона прямувала. Ніколь вирішила піти через ліс, щоб скоротити шлях, бо знала, де знаходиться будинок Даніели.

Пенелопа Старк була двоюрідною бабусею її матері. Далека родичка, та й хорошою людиною вона була. Шкода, що старенька так трагічно померла.

Ліс, що розташувався поруч з Раствіллом, про нього просто таки ходили легенди. Ніхто так і не знав, чи правдиві вони чи ні. Говорили, що в цьому лісі водяться міфічні істоти. Ніколь вважала ці історії казками. Їх складали, щоб залучити туристів. І вони приїжджали, адже і, правда, було на що подивитися.

У глибині лісу стояли сім красивих постаментів які зображають дівчат. Ніхто не міг пояснити, як вони з'явилися і для чого перебували там. Статуї виглядали дуже реалістично, ніби ось-ось всі сім красунь оживуть.

Ніколь ніколи не бачила їх.

Приїжджали любителі нерозгаданого, і одного разу, один з цієї групи зміг зняти на фото сім статуй. Ці фотографії посій день, зберігаються в музеї містечка. Сміливець так і не дожив до наступного дня. Його знайшли мертвим у власному ж домі з перекошеним від страху і болю обличчям. Ніхто не знав, від чого він помер. І що бачив перед смертю теж.

У лісі пахло прілим листям. Перегукувалися птиці. Осіннє сонце пробивалося з-за хмар, хоч трохи, але зігріваючи жовтневий день. Ніколь любила осінь: шурхіт листя під ногами, прохолоду вітру який пробирається під одяг. Опустивши руки, Ніколь, зупинившись і закривши очі, вдихала запах осені на повні груди. У цей момент, вона відчувала себе спокійно. Тиша лісу легким бальзамом розлилася на її душу, на час, притупивши почуття страху і давши відпочити.

Коли позаду себе дівчина почула хрускіт гілки. Обернувшись, Ніколь нікого, не побачила. Озирнувшись по сторонах, вона відчувала на собі чийсь погляд. Їй інстинкт підказував, щоб вона швидше забирала ноги.

Ніколь не могла ігнорувати свій внутрішній голос, який твердів їй про небезпеку. Спотикаючись, вона, зірвавшись з місця, побігла, намагаючись триматися наміченого шляху у напрямку до дому, де зараз жила Даніела.

Обернувшись, дівчина зрозуміла, що за нею ніхто так і не погнався. Але вона могла поклястися, що відчувала чиюсь присутність — там. Уповільнивши біг і перейшовши на крок, Ніколь ще раз, озирнулася назад. Це місце лякало її.

Пройшовши трохи, Ніколь помітила вдалині дах будинку. Прискоривши крок, вона хотіла швидше вибратися звідси.

Дівчина не розуміла, чому Пенелопа Старк переїхала сюди жити після смерті чоловіка. Він загинув ще молодим. Його дружина відгородилася від людей, обірвавши всі зв'язки з близькими. Літня жінка жила одна, оскільки у неї не було дітей. Згодом її почали вважати трохи не в собі. Жителі містечка не раз бачили, як вона ходила до лісу. Що вона робила там, ніхто так і не знав. Злі язики перешіптувалися, що мовляв вона стала відьмою і того гірше.

Ніколь так не вважала і нехай не часто, але навідувала покійну Пенелопу Старк. І нічого дивного не помічала за старенькою. Звичайна жінка, вмить втратила все, що у неї було: гаряче коханого чоловіка і ненародженного сина. Її зламала доля, від чого жінка і відгородилася від навколишнього світу.

Зупинившись, Ніколь, подивилася на будинок.