Розділ 3

Розділ 3

Вийшовши з машини, Даніела подивилася на триповерхову будівлю лікарні. Навіщо вона прийшла сюди, сама не розуміла? Хто для неї ця дівчина? Виходило, що прийшла тільки через те, що бачила в цій блондинці іншу себе? ..

Погравши кінчиками пальців по злегка розкритих бутонах червоних троянд, Даніела пішла до входу.

Підійшовши до реєстратури, вона запитала:

- Можна дізнатися, в яку палату поклали ...

- Ніколь? - відповіла за неї молода медсестра. - Ви напевно та, що заступилася за неї?

Це трохи здивувало дівчину і, в той самий час розлютило, що всі вже все знали.

- Так, — невпевнено відповіла Даніела, побоюючись, що можуть посипатися непотрібні запитання.

- Її палата на третьому поверсі, біля ліфта, направо.

- Дякую, — кивнула дівчина.

Піднявшись на третій поверх, Даніела не знала, що буде говорити Ніколь.

Як тільки відкрилися двері ліфта, і дівчина зробила крок, тут же зіткнулася з молодим чоловіком. Ремінець її сумки спав з плеча. Повиснувши на вигині руки, сумка сильно вдарила по забитій нозі. Застогнавши, Даніела сердито буркнула: «Обережніше!»

- Вибачте, — відповів чоловік з дивним акцентом в голосі.

Піднявши очі, дівчина зустрілася з очима темніше ночі. У зовнішності чоловіка було щось загадкове і таємниче від Сходу, і водночас насторожує. Темне волосся стирчало в різні боки, нагадуючи гриву лева. Шкіряна куртка розстебнута, а під нею пуловер з китайськими ієрогліфами, чорні штани та черевики зі шнурівкою.

Легка посмішка торкнулася губ незнайомця і, це здивувало Даніелу. Але потім вона зрозуміла, що витріщається на нього. Труснувши головою, дівчина прослизнула поруч з ним і, не обертаючись, пішла по коридору, нашіптуючи: «Ти не расистка. Він нічого такого не подумав»

Молода жінка вмить забула про незнайомця, коли зупинилася у палати. Серце зрадницьки почало битися швидше, всі думки і слова випарувалися. Взявши себе в руки, Даніела легенько постукала у двері, відкриваючи її.

Ніколь лежала на лікарняному ліжку, вся бліда, голова перебинтована, також як і нога. Очі її були відкриті, і дівчина трохи здивовано дивилася на неочікувану гостю.

- Можна?

- Так, — кивнула Ніколь, спробувавши сісти.

- Будь ласка, лежи, — попросила Даніела. - Я так, вирішила зазирнути на хвилинку. Хотіла дізнатися як ти.

- Я рада, що ви прийшли, — прохрипіла Ніколь посміхнувшись.

Даніела застигла, коли почула такі слова. Її в цьому місці ніхто не знав, і не чекали, а ця дівчина.

Помітивши букет ромашок у вазі, Даніела зробила зауваження:

- Я поставлю квіти в воду. Бачу, до вас вже приходили родичі?

Настала пауза. Даніела зрозуміла, що сказала щось не те.

- Вибач.

- Непотрібно вибачатися, ти ж нічого не знаєш. Не місцева ж.

- Це докір? - поцікавилася Даніела насупившись.

- Ні. Просто вже більше ніж п'ять років, я не спілкуюся з матір'ю, а батько помер.

Даніела що тямить кивнула, вирішивши більше не торкатися цієї теми.

- Що кажуть лікарі? Жити будеш?

Ніколь неголосно розсміялася.

- Я запам'ятала, що ти сказала там в магазині. Ти права. Не вміємо ми вибирати хлопців.

Сівши на стілець біля вікна, Даніела хихотнула.

- А, ти про це? Кажу тобі з особистого досвіду, таких як він, потрібно гнати від себе.

Ніколь ще голосніше розсміялася, крізь сміх зробила зауваження:

- Але найцікавіше, що до сих пір, не знаю вашого імені.

- Даніела, — представилася вона, широко посміхаючись.

- Приємно, а я Ніколь.

- Що ж Ніколь, — Даніела піднялася, — мабуть, я піду. Бачу з тобою все гаразд. Було приємно познайомитись.

- Думаєш, він не захоче помститися? - запитала Ніколь, дивлячись прямо в очі Даніелі.

Здригнувшись, дівчина з хвилину переварювала сказані Ніколь слова. Не тільки Білл хоче поквитатися, у неї були й інші вороги. Несподівано Даніела зловила себе на думці, що Кріс живий. Вона це знала точно. Його не так просто вбити.

Опустивши голову Даніела шумно видихнувши, поставила питання:

- Він, правда, син начальника поліції?

Ніколь кивнула й вмить зблідла. Помітивши це, Даніела підійшла до дівчини.

- З тобою все гаразд? Може покликати ...

- Ні! - жваво відповіла Ніколь, та здивувала Даніелу.

- Ну як хочеш. - Даніела відійшла в сторону і попрямувала до дверей.

Коли почула голос Ніколь.

- Ти повинна виїхати

Зупинившись, Даніела не обертаючись, запитала:

- Чому?

- Білл не даватиме спокою, і мені теж.

Похитавши негативно головою, Даніела вимовила:

- Він сидить зараз. Та й не через таке, я проходила. Впораюся.

- Його сьогодні ж і випустять! - майже прокричала схвильовано Ніколь.

- Закон, — тільки що і могла відповісти Даніела, подивившись на потерпілу.

- Плювали вони на закони! Тут начальник поліції — закон. Це тобі не столиця!

- Да-а, — протягнула невдоволено Даніела. - Заїхала, називається в глушину лісову.

- Бачу, ти не дуже схвильована? - поцікавилася Ніколь, нічого не розуміючи дивлячись на дівчину.

Похитавши головою, Даніела підійшла до вікна і, вдивляючись в верхівки дерев, відповіла:

- Я втомилася боятися і хвилюватися ... Мої очі бачили таке, і я не могла допомогти. Вчора, я зважилася допомогти тобі. Тому, що і сама колись пережила подібне. Я втекла, а він завжди знаходив мене і повертав.

Даніела замовкла. На очі навернулися зрадницькі сльози. Наказавши собі не показувати свою слабкість. Люди повинні бачити та думати, що вона сильна.

- Чому ти поверталася?

- Ну, а ти як думаєш? - задала Даніела зустрічне запитання, кинувши на Ніколь важкий погляд.

Ніколь відвела погляд убік. Даніела, не квапила її з відповіддю. Відвернувшись до вікна, вона милувалася осінньою природою.

- Страх, — тихо прозвучав відповідь Ніколь.

- Я не розчула. Повтори, що ти сказала?

Ніколь ховала очі від погляду Даніели.

- Подивися мені в очі й скажи! - суворо наказала Даніела, повернувшись обличчям до Ніколь.

Здригнувшись Ніколь, стиснувши кулаки, подивилася в очі Даніели та голосно вимовила:

- Страх!

Задоволена Даніела сказала:

- Бачиш, ми все неідеальні. У такій ситуації як твоя, жінки повинні визнати себі, що завжди боялися своїх чоловіків, і водночас, ненавиділи їх.

Очі Ніколь округлилися від почутого. Вона вже зовсім по-іншому дивилася на цю красиву жінку, що стоїть перед нею. Дівчина зовсім нічого не знала про Даніелу. Хто вона? Навіщо приїхала сюди?

- Прошу тебе, йди, — попросила Ніколь.

- Я чую у твоєму голосі тривогу? - Запитала, молода жінка, надягаючи сумку через плече. - Я піду. Якщо захочеш поговорити приходь на Браун Стріт, будинок 233.

- Мені не потрібні з тобою вести розмови, — відрізала Ніколь. - Якось сама.

- Це твоє життя і вибір. Я так, всього приїжджа, та надовго тут залишатися не буду.

Даніела покинула палату, залишивши Ніколь наодинці зі своїми думками. Дівчина дала їй тему для роздумів, Ніколь сама знайде правильний шлях. Даніела не хотіла її чимось образити або зачепити. Просто Ніколь повинна зрозуміти, де є межа і потрібно зупинитися.

Трохи накульгуючи, дівчина пішла до ліфта. Чомусь вона, була точно впевнена, що ще побачить Ніколь. Вона прийде до неї за допомогою. Ця блондинка нагадувала Даніеле її саму, в такому ж віці. Вона теж колись була наївною, боягузливою і мріяла про принца.

Уже біля машини Даніела закурила. Вона намагалася кидати, але сьогодні Ніколь розлютила її.

- Навіщо, я тільки прийшла сюди? - прошепотіла дівчина, видихаючи дим.

Коли краєм ока помітила поліційний автомобіль, що під'їжджає до входу в лікарню. Тіло Даніели напружилося, передчуваючи щось вкрай неприємне. Зробивши глибоку затяжку, вона мало не вдавилася димом, коли з авто здався рудоволосий Білл.

- Твою ж матінку! - вилаялася Даніела, кидаючи на землю недокурену сигарету.

Загасивши її носком чобота, Даніела встрибнула в машину і поспішила геть. Її не повинні бачити тут.