***

Не відчуваючи холоду, вони, обійнявшись, пішли додому. У той самий дім, де планували будувати майбутнє. Все стояло на своїх місцях так, як вона залишила, добровільно покидаючи свій маленький рай. Її втішило те, що він не привів колишню в цей дім, не спотворив те, що вони почали разом будувати. 

Зігрілися в обіймах одне одного і не виходили зі спальні до наступного ранку. А вранці вони вийшли з дому і розійшлися в різні боки, кожен на свою роботу. Домовилися зустрітися в улюбленому ресторані і відсвяткувати початок нового життя без минулого і проблем, тому що минуле має залишатися в минулому, а своє життя, як нову книгу, необхідно розпочинати з нової, чистої сторінки.

Вона чекала на нього в ресторані більше півгодини, але він так і не прийшов. Відчуття того, що щось недобре трапилось не давало їй спокійно дихати. Вона швидко вийшла на вулицю і побігла стрімголов додому. Забігла у двір їхнього будиночку, а там, біля вхідних дверей, прямо на траві, лежить він, головою вниз. Підійшла, перевернула і заклякла. Хтось побив його так, що й впізнати було важко.

Не знала, як і звідки обрела силу, але взяла його під руки і затягла в дім, але на ліжко не змогла покласти. Схопила дзеркальце і наблизила до його роту, щоб перевірити, чи дихає. Коли дзеркальце злегка запітніло, видихнула з полегшенням. Набрала у миску теплої води, взяла рушник і помила його обличчя від крові. 

Схопила телефон, щоб викликати швидку допомогу, а там одразу прийшло повідомлення від прихованого абонента: “Якщо не підеш від нього, наступною будеш ти”. Це колишня так карає його за те, що не пробачив її брехню? За те, що не втримала його, бо дитини не було, а був чужий позитивний тест на вагітність? За що так жорстоко? За те, що кохає іншу?

Швидка прийняла виклик і оператор сказав: “Очикуйте бригаду”. Пройшло більше часу, ніж обіцяли і вона набрала номер швидкої ще раз. Оператор нервово повідомив, що бригада, яка їхала до них, потрапила в аварію і доведеться почекати, поки інша зможе приїхати. У неї затремтіли руки і покотилися сльози. 

Час спливає і його стан погіршується. Треба діяти, і те, що вона задумала, може врятувати його, але нашкодить їй. Колись давно дід попереджав, що такого не можна робити, бо життя прискорить рух і закінчиться набагато скоріше. Сім сезонів промайнуть, як один, останній в житті. Тому треба подумати тричі, ніж робити таке. А краще взагалі забути про цю свою особливість.

Та як їй продовжити жити, якщо вона втратить його? А якщо врятує, то він втратить її. Рішення треба приймати зараз. Вибрати його життя чи своє. Вона обрала його. Лягла на нього зверху, торкнувшись чолом його чола, плечами - його плечей, долонями - його долонь, і поцілувала, вдихнувши в нього своє життя. Відразу відчула втому і сповзла на підлогу, поруч з ним. Трохи відпочивши, підвелася і поглянула на коханого. Його дихання врівноважилося, а рани загоїлися. Зрозумівши, що скоро він прокинеться, вона схопила сумку, повкидала туди нашвидкоруч якісь речі і вийшла з дому.

Він прокинувся і не знайшов її поруч. Побачив червоного кольору рушник, воду в мисці. Оглянувся і побачив прочинену порожню шафу.

- Ні, не могла вона покинути мене за те, що я запізнився і не прийшов до ресторану, - сказав сам до себе вголос.

Згадав про напад якихось хлопців, як добрів додому, а потім - провал. Поглянув у дзеркало, пощупав ребра, які були зламані, це він точно знав. Але у відображенні він побачив себе повністю здоровим. І кістки були цілі. Як таке можливо? Подивився на годинник і вибіг на вулицю. Дуже швидко дістався того ресторану, але її там не було. Офіціант сказав, що бачив її зовсім недавно, але вона пішла, так нічого і не замовивши.

Після ресторану пішов до її батьків. Її там теж немає. Переполохав всіх друзів і рідних. Останньою надією був її дід. Він давно переїхав у далеке село, подалі від міста. Хтось називав його просто дідом, а хтось - мольфаром, бо гадали, що він володіє особливими знаннями. У парубка зародилася надія, що дід - дійсно мольфар і, якщо дівчина не у нього, то він знайде її, примінивши свої надзвичайні знання. Дізнавшись, де живе дід, відправився до нього. 

- Вона зробила те, чого не мала робити. Тепер, можливо, ти її ніколи не побачиш. А якщо побачиш, то не впізнають її очі твої. Зустріч з нею стане випробуванням твого кохання. Якщо серце твоє впізнає її очі, то пристрасний поцілунок поверне її. А якщо серце не впізнає, то кохання твоє - несправжнє і вона дарма віддала своє життя. 

- Я Вас не розумію. Чому я не впізнаю її? Скажіть, діду, благаю, я знайду її чи ні? 

- Якщо захочеш, знайдеш. А тепер іди, я все сказав.

Закоханий намагався знайти її, бо жити без неї не хотів, не міг дихати. Подавав заяви в поліцію, наймав приватних детективів, сам ходив вулицями і вдивлявся перехожим в очі і не знав, що робити і де шукати. Телефон її не відповідав, а соціальні мережі завмерли. 

Колишня нагадувала про себе, дуже часто і наполегливо. Погрожувала, плакала, напивалася і телефонувала ночами. А він не звертав уваги, шукав свою кохану, не втрачая надії. Коли вже всі здалися і перестали шукати, він просто кожного останнього дня сезону дощів ходив на те місце і сидів там до ранку. Він - єдиний, хто не вважав її мертвою. Він чекав сім дощів поспіль. 

В останній день дощу, за звичкою прийшов на те місце в парку. Дощ лив безжально, та він все одно прийшов під те дерево і сів на мокру лавку. Коли почало темніти, він повністю змок і вирішив піти вже додому. Розчарування палило його серце, розпач заважав дихати. Підвівся, відкрив парасолю, повернувся уходити та побачив жінку, яка стояла під деревом з іншого боку. Він підійшов до неї ближче. Стара, сива жінка стояла і плакала, дивлячись на дощ. Побачила, що він наближається і відвернулася.