9.1 Доброго ранку, чорт забирай!

Макс 

Я стояв посеред паркінгу, відчуваючи, як холод бетонної підлоги проникав крізь підошви, а в грудях наростала важка порожнеча. Поліція? Ні, поки зарано, і справа не лише в тому, що її поцілунки та тепло все ще горіло на моїй шкірі. 

Натомість я дістав телефон і натиснув на номер Олега, свого начальника охорони. Пальці нервово барабанили по капоту злощасної “Тойоти”, коли я чекав відповіді, а в голові крутився образ Міли (хоч не впевнений, що то її справжнє імя) – світловолосої тіні, що зникла з “Поршем”.

Олег прилетів до мого офісу за лічені хвилини, його важкі кроки гримнули об підлогу, коли він увірвався всередину. Його обличчя як завжди нагадувало пітбуля, кого щойно розбудили, очі звузилися, коли він кинув на мене погляд.

– Максиме Леонідовичу, – почав він, кидаючи на стіл кілька паперів, – цю машину не просто збути. “Порш” надто помітний, його не сховаєш у гаражі десь на околиці. З таким возитися міг би хіба той, кому ви перейшли дорогу. Хтось із серйозних гравців. – Олег завжди був на крок попереду. За що я його безмірно поважав.

Я зітхнув, потираючи скроні, де пульсувала туга.

– Таких, мабуть, багато, – пробурмотів, відчуваючи, як гіркота підступає до горла. Кожен контракт, кожна угода – десь у тіні хтось міг гострити на мене зуби. Але це? Це було особисто. Я кивнув на екран із записами з камер, де Міла, рухалася з грацією хижака. – А що по дівчині? Знайшов щось?

Олег нахмурився, переглядаючи кадри.

– Поки пробую. Дівчина – невидимка. Ніде в базах не значиться, нічого по місту на неї немає. Скоріш за все, гастролерка. Але точно працює на когось. Хтось її найняв, і цей хтось не любить вас.

А потім я сидів, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг. Нестерпно боліла й туманилась голова, все навколо дратувало. 

Чекав весь день, сам не свій, нервово стискаючи кулаки, поки годинник повільно тягнув час. Вечір нарешті приніс дзвінок від Олега, його голос був сухим, але з ноткою тривоги. Я слухав, затамувавши подих, і з кожним його словом усвідомлював: вона не просто зникла з машиною. Вона забрала частину мене – і, можливо, відкрила двері до війни з суперником, про яку я навіть не здогадувався.

Але не це, чорт забирай, бісило мене зараз найбільше! Навіть не це! 

Я не міг злитись на неї – от що гризло і дратувало. А ще – мені її не вистачало…