7. 1. Скажи мені, Міла...

Слова зірвались з моїх губ надто швидко і надто несподівано навіть для мене самої. Я завмерла.

 “Тебе…” – це був не просто звук, а вирок, який розірвав усі мої захисні стіни. Минуле, яке я так довго тримала під замком, раптом відступило, поступившись місцем цій темній, пульсуючій миті, де був лише він... і я. Його подих гарячим потоком торкався моєї шкіри, і я відчула, як іскри, що пробігли від  дотику, розпалюють жар у моїх венах.

Його руки, що досі тримали мої плечі, злегка послабили хватку, але не відпустили. Я чула, як його подих став важчим, і в темряві відчувала, як тіло напружилося, ніби він боровся з бажанням, яке нас обох вже накрило. Мої пальці, стиснуті на його сорочці, розслабилися, і я повільно провела ними по його грудях, відчуваючи, як м’язи під тканиною напружються від дотику. Його шкіра під розстебнутими гудзиками була гарячою, і я відчула слабкий аромат сандалу, змішаний із легким натяком на моторну олію – запах, який уже став частиною його, частиною цього моменту.

– Міла, – прошепотів він, і його голос був низьким, хрипким, ніби він вимовляв моє ім’я вперше, пробуючи його на смак. Його пальці ковзнули з моїх плечей до шиї, і я відчула, як великий палець м’яко погладив мою шкіру, зупинившись біля ключиці. Цей дотик був легким, майже нерішучим, але він послав хвилю тепла, що розлилася по моєму тілу, змушуючи серце калатати швидше.

Я підняла голову, і в темряві наші обличчя були так близько, що я відчувала тепло його подиху на своїх губах. Я не могла бачити його очі, але уявляла їх – карі, трішки втомлені, але уважні, сповнені того ж бажання, що горить у мені. Мої руки повільно піднялися до його шиї, пальці торкнулися платинового ланцюжка, і я відчула, як його пульс б’ється під долонею – швидкий, як мій власний.

– Ти впевнена? – запитав він, і в голосі було стільки стриманого прагнення, що я ледь не зламалася. Його рука на моїй шиї злегка стиснулася, але не грубо, а так, ніби він давав мені шанс відступити. Але я не хотіла відступати. Не тепер.

– Так, – прошепотіла, і голос був хрипким, сповненим жару, якого я вже не могла приховати. Нахилилася ближче, мої губи ледь торкнулися його, не цілуючи, а лише обіцяючи. Цей контакт був як електричний розряд – м’який, але водночас надто сильний, і я відчула, як його тіло відгукнулося, нахилившись до мене.

Його рука ковзнула вниз, обіймаючи мою талію, і він притягнув мене до себе, так що наші груди майже торкнулися. Я відчула тепло його тіла крізь тонку тканину сорочки, і це змусило здригнутися від бажання. Пальці заплуталися в його розкуйовдженому волоссі, і я повільно провела нігтями по його потилиці, викликаючи легке тремтіння його подиху. Він відповів, його губи нарешті торкнулися моїх – повільно, обережно.

Він був впевнений але водночас ніжний. Показував, що не відступить, але натякав, що готовий прийняти будь-яке моє рішення, навіть, якщо я передумаю. 

Поцілунок поглибився, і я відчула, як його язик ледь торкнувся мого, посилаючи хвилю жару від губ до живота. Його руки стиснули мою талію міцніше, притягуючи мене ближче. Мої нігті легенько подряпали його шкіру біля шиї, і він тихо зітхнув у мої губи, що лише підігріло мою пристрасть. Я притиснулася до нього сильніше, відчуваючи, як його серце б’ється в унісон із моїм, і темрява навколо нас стала не просто схованкою, а ареною, де ми віддавалися цьому моменту.

Але потім він раптом зупинився. Його руки все ще тримали мене, але він відірвався від моїх губ, і я почула його важке дихання, ніби він боровся із самим собою.

– Міла, – прошепотів він, і його голос був хрипким, сповненим муки. – Я хочу тебе. Більше, ніж усе на світі. Але якщо ми продовжимо... я не впевнений, що зможу зупинитися. І я не хочу, щоб ти жалкувала.

Я завмерла, мої губи все ще горіли від його дотику, а серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей. Його слова були як холодний душ, але в них було стільки поваги. Я могла сказати “продовжуй”, і ми б пішли далі, в ту невідому, небезпечну глибину. Але я також знала, що це був би не просто поцілунок – а межа, з-за якої вже не повернутись.

– Максе, – прошепотіла я, мої пальці все ще лежали на його шиї, відчуваючи  пульс. – Я не знаю, що відчуваю. Але я не хочу, щоб це закінчувалося.

Він тихо видихнув, і я відчула, як його лоб притулився до мого чола. Його руки залишилися на моїй талії, але тепер вони тримали мене м’якіше, ніби він давав мені час.

Я посміхнулася в темряві, і мої пальці ледь помітно стиснули його ланцюжок. А потім я потягнула його до себе. Ця ніч була нашою, і я знала, що межа, на якій ми стояли, вже пройдена…