7. Скажи мені, Міла...

Я знала, що мала зупинитися.

Згадати про план, про машину, про глушник у кишені.

Але в цю мить, у його обіймах, у темряві, яка більше не була ворогом, я хотіла лише одного – залишитися тут.

З ним.

Темрява вперше в житті стала схованкою, коконом, де не було минулого, планів, страхів – лише ми двоє. Губи все ще горіли від його поцілунків, і я відчувала, як серце б’ється так голосно, що, здається, надто вже його чути в цій тиші. Макс тримав мене в обіймах, і я відчувала тепло його тіла навіть крізь одяг нас обох. Мій лоб усе ще був притиснутий до його плеча, і я вдихала його запах, що вже став для мене наркотиком.

Я знала, що мушу зупинитися. Згадати про те, ким я була до цієї ночі і ким буду завтра вранці. Але щось у мені – та частина, яку я досі наївно думала, що контролюю, – хотіла більшого. Більше його. Більше тепла, близькості, відчуття, що я не просто тінь, яка розчиняється вночі.

Мої руки, ніби самі по собі, без моєї волі і контролю, ковзнули по його грудях, відчуваючи твердість м’язів під сорочкою. Я підняла голову, і в темряві наші губи знову знайшли одне одного. Цього разу поцілунок був ще більше відвертішим, сміливішим, ніби я кинула виклик самій собі. Мої пальці заплуталися в його волоссі, і я притягнула його ближче, поглиблюючи поцілунок. Його губи відповідали з тією ж пристрастю, але я відчувала, як він стримує себе – руки стискали мою талію міцніше, але не переходили межі, а подих ставав уривчастим, ніби він боровся з собою.

Я відсторонилася на мить, лише щоб знову наблизитися, цього разу цілуючи його повільніше, але з більшою наполегливістю. Губи ковзнули до кутика його рота, потім до його щелепи, відчуваючи легку шорсткість його щетини. Я чула, як його подих став важчим, і це лише підливало масла у вогонь. Тому потім спустилась до його шиї, пальці торкнулися ланцюжка, що холодно і гостро контрастував з гарячою шкірою. Я цілувала його так, ніби темрява могла забрати нас, якщо ми зупинимося.

– Міла, – голос був хрипким, в ньому звучав майже біль, коли він нарешті відсторонився, тримаючи мене за плечі, щоб зупинити. Його дихання було нерівним, і я відчувала, як пальці тремтять, коли він стискав мої руки. – Я... з останніх сил намагаюся бути джентльменом.

Я завмерла, мої губи все ще горіли, а серце калатало так, ніби я щойно гнала на “Порші” на максимальній швидкості. Здається, нічого більш еротичнішого, збуджуючого і інтимнішого я в житті не чула.

Тобто, замість залити полум'я водою, він плеснув в нього чистий бензин…

– Що? – прошепотіла, намагаючись, аби голос прозвучав зухвало, але він видав мене, тремтячи від жару, що пульсував у венах.

Він вдихнув, ніби намагаючись зібрати себе до купи, і руки ледь послабили хватку, але не відпустили.

– Чорт забирай, я хочу тебе, Міла так, як ще не хотів нікого, – сказав тихо, і в його словах було стільки щирості, що я відчула, як моє горло стиснулося. – Але я намагаюся бути правильним. Бо якщо ти поцілуєш мене ще раз... – він замовк, і я почула, як він ковтнув, ніби борючись із собою. – Я спершу чоловік, а тільки потім джентльмен. І я не впевнений, що зможу зупинитися.

Слова повисли в темряві, і я відчула, як серце пропустило удар. Він був таким близьким – тепло, подих, голос зводили з розуму. І в цю мить я зрозуміла, що стою на краю прірви. Тільки один крок – і впаду. Один поцілунок – і втрачу контроль. Не лише над ним, а й над собою. Над планом. Над усім, ким я була.

Я вдихнула, намагаючись зібрати думки. Мої пальці все ще лежали на його шиї, відчуваючи, як пульс б’ється під моєю долонею.

Я, мабуть, ще могла відступити. Сказати щось легке, пожартувати, повернутись до безпечної зони. Але темрява, слова, його тепло – усе це тягнуло до нього, як магніт.

– Максе, – прошепотіла, і мій голос був тихим, майже благальним. – А якщо я не хочу, щоб ти зупинявся?

Він завмер і в темряві я почула, як він видихнув, ніби моє зізнання вибило з нього повітря.

– Ти робиш мої спроби стриматись складними, – сказав він, і в його голосі була суміш легкої насмішки й відчаю. – До біса, бляха, складними.

Я посміхнулася в темряві, і мої пальці повільно ковзнули по його сорочці, зупинившись на гудзиках. Я не розстібала їх, але сам дотик вже був як виклик.

– Може, я люблю ускладнювати, – відповіла, і голос був хрипким, сповненим тієї ж пристрасті, що горіла в ньому.

Він нахилився ближче, його губи ледь торкнулися моєї скроні. Це не було поцілунком, але від цього дотику по шкірі пробігли іскри.

– Тоді скажи мені, Міла, – прошепотів він, і його голос був таким низьким, що я відчула його вібрацію в своїх грудях. – Чого ти хочеш? Прямо зараз.

Я завмерла. Питання було простим, але відповідь могла змінити все. Мої пальці стиснули його сорочку, і я знала, що стою на межі. Один крок – і більше не буду тією, ким була. Але в цю мить, у цій темряві, я не була впевнена, чи хочу бути кимось іншим.

– Тебе… – прозвучало так, наче хтось промовив за мене… І стало вироком моєму минулому тут і зараз…