Наслідки

1

Минуло майже тридцять років.Дівчинка стала жінкою. Відомою біологинею. Дослідницею. Власницею лабораторії, яку колись успадкувала від батька.

Її ім'я почало з'являтися в наукових журналах. Вона отримувала нагороди. Виступала на конференціях. Відмовлялася від пропозицій продати частину досліджень приватним компаніям.

Їй вистачало грошей. Вона могла не працювати взагалі. Але працювала. Бо хотіла знайти спосіб захистити людей від хвороб.

І одного дня їй це вдалося. Після років досліджень вона нарешті отримала результат, на який чекала. Вона стояла в лабораторії перед першими даними й усміхалася,  думаючи , що знайшла спосіб урятувати мільйони. Але ще не знала, що разом із цим відкрила двері для зовсім іншого майбутнього. За нею стежили , за її лабораторією, за винаходами. Її розробки були вкрадені того ж дня, як тільки вона зробила відкриття нової вакцини. Їм не потрібна була вакцина. Їм потрібна була зброя. Вона не знала цього,  бо думала, що врятує мільйони. Але ця страшна зброя потрапила в чужі руки, призвівши до катастрофи. 

2

Вірус поширювався швидко. Спочатку кілька випадків у віддаленому місті. Потім — спалах у столиці. Потім — епідемія, яку ніхто не міг зупинити. Лікарі були безсилі. 

Люди падали на вулицях. У лікарнях. У власних домівках. Вірус вбивав за лічені дні. Він не розрізняв багатих і бідних. Старих і молодих. Він просто знищував усе на своєму шляху.

Міста ставали порожніми. Вулиці — тихими. Лікарні — переповненими. А потім порожніми Людство зникало на очах. Спочатку одиниці, десятки, сотні, а потім мільйони. 

Вона дивилася на екрани. На цифри. На карту світу, яка червоніла з кожним днем і не вірила своїм очам. Жах, вина та відчай заполонили її розум. 

— Це не я…

Вона повторювала це знову й знову. Але цифри не брехали. Її відкриття, її дослідження, її спроба врятувати світ — усе це стало зброєю масового ураження.  І вона гадки не мала, як це зупинити.

3

Того вечора вона залишилася в лабораторії сама. За вікнами було темно. На столі лежали документи. Поруч — стара фотографія батька. Вона взяла її до рук.

— Я хотіла врятувати, тату… Я хотіла зробити цей світ кращим. 

Її голос зірвався в плач. 

Кассієль стояв поруч. Дивився на її обличчя. І в цю мить світ навколо нього змінився.

Він відчув виклик. Не голос. Не наказ. Просто простір навколо нього став іншим. Лабораторія почала зникати. Світло Землі згасло.

Перед ним знову постало Небо. Коло було майже порожнім. На іншому боці стояв Янгол Подій. Той самий. Кассієль упізнав його одразу.

— Ви хотіли мене бачити?

— Так.

— Навіщо?

Старший дивився на нього спокійно.

— Ти хотів знати, до чого призведе твій вибір.

Кассієль мовчав.

— Я вже знаю.

— Ні. Ти не знаєш. Ходімо. 

Кассієль нахмурився.

— Я бачив, що вона створила вакцину. Я чув, як вона казала, що це може врятувати мільйони.

Старший не відповів.

— Але в неї вкрали розробку, — сказав Кассієль. — Це не її вина.

Старший дивився на нього спокійно.

— Я знаю.

Кассієль підняв очі.

— Тоді чому ти показуєш мені це?

— Бо ти досі думаєш, що твій вибір закінчився її порятунком.

Кассієль мовчав.

— Він тільки почався.

Кассієль хотів заперечити. Але не зміг. Перед ним стояв Старший — спокійний, нерухомий, ніби все це вже давно було йому відомо.

— Вона хотіла врятувати світ, — тихо сказав він.

4

Старший підняв руку. І простір перед ними відкрився. Кассієль зробив крок уперед. Те, що він побачив, не вкладалося в його розуміння світу. Нитка, яку він вважав завершеною, тільки починалася. Вона тяглася вперед через роки, десятиліття, століття. І вона була не світлою. Не ясною. Вона була чорною.

Він побачив, як вірус виходить із лабораторії. Як він потрапляє в руки людей, які не розуміють, що тримають. Як він поширюється містами. Як падають перші жертви. Потім сотні. Тисячі. Мільйони. Але все це було лише початком.

Картина розширилася. Кассієль побачив дітей, які так і не народилися. Побачив молодих людей, що мали зустрітися через десять років, але ніколи не зустрілися . Побачив учених, які могли зробити відкриття. Лікарів, які могли врятувати тисячі життів. Учителів, які могли навчити цілі покоління. Матерів, які так і не стали матерями. Батьків, які ніколи не побачили своїх дітей.

Він бачив не лише смерть. Він бачив майбутнє, якого більше не існувало. Цілі лінії подій згасали одна за одною. Міста ставали порожніми. Школи зачинялися. Лабораторії зупинялися. Книги залишалися ненаписаними. Відкриття — незробленими. Молитви — невимовленими.

Кассієль дивився й уперше зрозумів те, що завжди знали Янголи Подій. Кожна смерть — це не одна втрата. Це тисячі подій, які більше ніколи не стануться. Тисячі виборів. Тисячі зустрічей. Тисячі доль.

І все це продовжувало множитися вперед, у майбутнє, якого більше не було. Він бачив, як світ стискається. Як зникають не тільки люди. Зникають можливості. Зникають цілі століття майбутнього.

А потім він побачив її. Вона стояла біля вікна в тій самій лабораторії. Дивилася на місто. На порожні вулиці. І в її очах була та сама порожнеча, що й тридцять років тому на яхті.

Кассієль дивився на неї й раптом зрозумів страшну річ. Він не врятував її. Він відкрив двері. І через ці двері вийшло все це. Усе це почалося із семи хвилин. Семи хвилин, які він не дозволив відбутися так, як було визначено.

5

Він стояв у тиші Неба. Перед ним розгорталася картина наслідків. Масштаби яких він навіть не уявляв. 

— Якби я не втрутився, — прошепотів він, — вона б померла тієї ночі.

Старший замовчав, а згодом мовив:

— Цього ланцюга подій не сталося б.

Кассієль дивився вперед. Тепер він бачив уже не мільйони смертей. Він бачив те, що стояло за ними. Долі. Покоління. Століття можливих подій. Майбутнє, яке ніколи не настане.