Сім Днів

Серед кущів бузини та горіхів виднілась простора кам'яниця заможного купця. Дім стояв на околиці  міста і переходив в густий парк, який більше нагадував невеличкий лісок. Тут любили прогулюватись дами  в капелюшках  зі своїми собачками та няні з малими непосидючими дітками. Парк був настільки великий, що восени грибарі вмудрялись виходити з нього з кошичками грибів, не заходячи в сам ліс. В ньому  літом, в найбільшу спеку було прохолодно і навіть трохи вогко.  В  центрі парку росли могутні дуби і ясені, по його краях - клени, липи і горобини. Весною  дім купця потопав у молочному бузиновому цвіті, його жінка збирала суцвіття і варила з нього пахучий бузиновий сироп і  потім давала його взимку по чайній ложечці своїм трьом дочкам від кашлю. В городі за домом росли зо два десятка кущів смородини, з ягід робили густе, майже чорне варення, а з сушених листочків цілий рік запарювали чай.  Коли за вікном мела хурделиця, і вікна розцвітали морозними квітами, аромат смородинового чаю нагадував про зелене тепле літо і  дивував, здавалось, що літечко десь так  далеко і вже ніколи не вернеться. Але ні - життя перемагало, мороз відступав і ось уже крізь землю  пробивалися перші жовтенькі квіточки кульбаби. 

В родині не було нужди ні в чому,  всюди  був достаток, усе множилось і приростало.  Купець торгував морськими та річковими перлами, самоцвітами, хутром, медом, східними прянощами та чаєм, китайською порцеляною, шовком і годинниками. Він був шанованим меценатом  і просто почесним громадянином міста. У домі в них працювало кілька слуг. Купець його дружина та три дочки завжди по-людяному відносились до них і платили їм по заслузі  за чесну працю. 

Час йшов, дівчата дорослішали, і ось люди спочатку жартома, а потім цілком серйозно почали запитувати про весілля найстаршої дочки,  але яке там могло бути весілля, коли і нареченого ніякого не було. Та він невдовзі з'явився, хоча його ніхто і не шукав.  

За містом, перед густим лісом у старовинному сімейному замку на пагорбі жив граф. Одна дитина у сім'ї, матір та батько померли ще, коли він був зовсім юний. Вів він досить замкнуте життя, хоча з'являвся часами на міських святкуваннях, як от днях міста чи уродинах бургомістра. Він себе стримано, шанобливо, міг інколи пожартувати чи навіть при бажанні стати душею компанії. Та з іншого боку йому і  не треба було докладати надто багато зусиль - аура таємничості, аристократичності, недосяжності просто огортала його і люди летіли на неї, як нічні метелики на вогонь. І ось на  святкуванні Дня Осіннього Врожаю граф вперше запримітив найстаршу дочку купця. Вона тримала в руках плетений кошик із яблуками, грушами та виноградом, прикрашений багряними кленовими листочками. Була одягнена у довгу оксамитову, оливкового кольору сукню і в її темне каштанове волосся наймолодша сестра вплела шовкові золоті стрічки. Дві інші доньки стояли біля неї  із букетами хризантем і весело гомоніли зі своїми подругами. Та граф не зводив очей лишень зі старшої. Він попросив пана бургомістра познайомити його зі сім'єю вельмишановного купця і з того часу почав навідуватись до міста значно частіше. Невдовзі люди зрозуміли причину неодноразової появи графа і містом поповзли чутки. Не було у світі ніякої сили, яка би їх тепер могла стримати. Останньою про все почала здогадуватись сама найстарша дочка. Граф їй, напевно, подобався, але її насторожувала його безучасність. Він завжди говорив все правильно і вмів блискуче вести світські бесіди про культуру і політику, а також танцювати, декламувати давні поеми і навіть малювати портрети. Одного разу він запросив до себе пана бургомістра та усі найшановніші сім'ї міста. Кожен житель в місті знав, що це все робилось для того, щоб справити враження на самого  купця та підготувати ґрунт для майбутніх заручин. Гостям підливали найвишуканіші старовинні вина із глибин замкового погребу, частували давно забутими сімейними потравами, приправи для яких везли із далеких заморських країв, грала музика,  бенкетну залу пахощами наповнювали букети найрізноманітніших чудових квітів, на  десерт кухарчата принесли  та розклали по столам гори тістечок та фруктів, лились рікою солодкі ігристі вина та лікери і граф нарешті запросив найстаршу дочку до танцю. Гості продовжували гуртом  жувати  солодощі, тримаючи весь час  в полі зору головну пару вечора. 

Граф був гарний, але його краса була холодна і зимова. Бліда шкіра здавалось, ще блідішою, майже неживою, на фоні чорного, вугільного із синім переливом волосся.  Риси лиця були рівні, гострі, він мав продовгувате лице і прямий тонки й ніс. Усміхався він тільки ротом, темні очі завжди залишались - безучасними, вдруге старшій дочці спало на думку це слово. Одягав він за рідкісними винятками лише чорний колір, який йому проте надзвичайно личив.  Найстарша дочка купця,  пашіла здоров'ям і самим життям. ЇЇ літня засмага, все ще трималась на її круглому личку, рум'янець грав на щоках, вона усміхалась, намагалась краще взнати  графа і сподобатись йому.  ЇЇ шовкова кармінова  сукня переливалась у вогнях десятків воскових свічок, і здавалось, що по залу кружляє великий дорогоцінний рубін. Їй подобалось усе у цьому чарівному вечорі - вогні, музика, сміх гостей, дзенькіт кришталевих келихів, стук каблуків, шарудіння  подолів важких довгих суконь,  запах лілій, півоній і ванільного крему із тістечок злились у один нескінченний танок і в якусь мить перейшли у сон наяву. Одна тільки холодність графа не давала їй спокою - чогось бракувало, хоча, здавалось, було все.  

Через  кілька тижнів граф приїхав просити руки і серця у найстаршої дочки. Він прибув на чорній кареті запряженій трійкою чорних коней і сам вийшов  у чорному, лиш довгий плащ був на ньому фіолетовий. 

“Плащ кольору квітів беладонни, - подумала вона, -  і чому він завжди у всьому чорному, навіть коні у нього чорніші ночі”. 

Заручини склались, ніхто в цьому і не сумнівався, погодили навіть і саму дату весілля. За старшу дочку раділи батьки і обидві молодші сестри. Подруги допитувались, де буде весілля і чи кравці вже почали шити весільну сукню. У місті почали говорити, що нарешті з'явиться нова  графиня і містяни шанобливо кланялись сім'ї купця при зустрічі, а найбільше найстаршій дочці. Весілля вирішили відгуляти у самому місті, щоб на  весільну процесію могли споглядати усі охочі. Так і вийшло - на весільне гуляння прийшли від старого до малого. Дітям  від самої церкви, де пройшло вінчання до дому купця  роздавали цукерки і льодяники, по всьому місті грали музиканти, дівчата та  жінки поближче протискались до ходи весільної пари, щоб якнайкраще розгледіти  молоду графиню. Танцювали і співали до першої зорі, а на рано граф посадив молоду дружину в карету і вони поїхали до замку.