Розділ 15

Розділ 15. 24 лютого

Еліна прокинулася від вибуху.

Глухий звук змусив здригнутися весь будинок.

Вона різко сіла на ліжку.

— Що?..

Ще один вибух.

Цього разу ближче.

Телефон лежав на тумбочці й безперервно світився від повідомлень.

Еліна схопила його.

Повідомлення сипалися одне за одним.

«Ви чуєте?»

«Що відбувається?»

«Почалося...»

Вона відкрила новини.

Прочитала перші рядки.

Потім перечитала.

Руки почали тремтіти.

— Ні...

Вона відкинула телефон на ліжко.

— Ні, цього не може бути.

З коридору почулися швидкі кроки.

— Еліно!

Мама відчинила двері.

— Ти чула?

Еліна лише кивнула.

— Мамо...

І раптом у неї вирвалося:

— Дамір.

Вона схопила телефон.

Набрала його номер.

Довгі гудки.

Ніхто не відповідав.

Вона набрала ще раз.

Нічого.

— Візьми слухавку... — прошепотіла вона. — Будь ласка...

Третій дзвінок.

Четвертий.

П'ятий.

Недоступний.

Еліна відчула, як по щоках покотилися сльози.

— Де він?..

Телефон завібрував.

Повідомлення.

Вона ледь не впустила його з рук.

Дамір: «Еліно, ти вдома?»

Вона одразу написала:

«Так! Я вдома. А ти?»

Відповіді не було.

Секунда.

Дві.

Хвилина.

П'ять.

Нічого.

— Даміре...

Вона знову набрала номер.

Цього разу він відповів.

— Еліно?

Його голос був тихим, але вона одразу його впізнала.

— Дамір!

Вона заплакала.

— Я тут, — швидко сказав він. — Я тут. Ти мене чуєш?

— Так.

— Добре.

Він важко дихав.

— Ти вдома?

— Так.

— Нікуди не виходь.

— А ти де?

Кілька секунд мовчання.

— Я їду додому.

— Ти не за кермом?

— Ні.

— Даміре...

— Я в безпеці.

Вона знала, що він намагається її заспокоїти.

І саме від цього їй стало ще страшніше.

— Я боялася, що з тобою щось сталося.

— Я теж боявся.

— За себе?

— За тебе.

Еліна заплющила очі.

— Я не хочу цього...

На іншому кінці запала тиша.

— Я теж, — тихо відповів він.

І вперше вона почула в його голосі страх.

Не лікаря.

Не сильного чоловіка, який завжди знає, що робити.

Просто людини, яка так само не розуміє, що буде далі.

— Даміре...

— Я тут.

— Не зникай.

— Не зникну.

Зв'язок раптом обірвався.

— Дамір?

Вона подивилася на екран.

Виклик завершено.

— Дамір!

Вона набрала його знову.

Недоступний.

До обіду місто вже змінилося.

На вулицях стало набагато менше людей.

Машини стояли в заторах.

Люди телефонували рідним.

Хтось поспішав до магазину.

Хтось просто стояв посеред вулиці й дивився в телефон, ніби сподівався знайти там пояснення.