Розділ 13

Розділ 13. Ти

Наступного ранку Еліна прокинулася від дзвінка телефону.

— Алло?..

— Доброго ранку.

Вона одразу впізнала голос.

— Даміре...

— Не «Даміре», а просто Дамір.

— Ти вже зранку починаєш?

— Я хочу переконатися, що ти не передумала.

Еліна усміхнулася.

— Не передумала.

— Добре. Тоді в мене є пропозиція.

— Яка?

— Сьогодні ніяких ресторанів, прогулянок і сюрпризів.

— А що тоді?

— День разом. Без плану.

— Це звучить підозріло.

— Чому?

— Ти без плану? Не вірю.

— Можу довести.

— Як?

— Приїду за тобою через годину.

— І куди ми поїдемо?

— Не знаю.

— Тепер я точно тобі не вірю.

Дамір засміявся.

— Через годину буду.

Коли Еліна вийшла з будинку, Дамір стояв біля машини з двома стаканчиками кави.

— Один із них твій.

— Звідки ти знаєш, яку я люблю?

— Я слухаю.

— Ти небезпечно уважний.

— А ти небезпечно красива зранку.

Еліна пирхнула.

— Я взагалі-то ще не прокинулася.

— Тоді я почекаю.

Вона взяла каву.

— Дякую.

— Поїхали?

— Куди?

— Не знаю.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

Вона сіла в машину.

— Добре. Але якщо ми опинимося десь посеред лісу, я тебе вкусю.

— Уже звик.

Вони довго їхали містом, а потім Дамір несподівано зупинився біля невеликого магазину.

— Навіщо ми тут?

— Купимо продукти.

— І що?

— Будемо готувати.

Еліна широко відкрила очі.

— Ти вирішив знищити ще одну кухню?

— Цього разу ти мені допоможеш.

— А-а. Тепер зрозуміло. Ти хочеш свідка.

— Саме так.

Через десять хвилин вони вже стояли біля полиць.

— Що будемо готувати? — запитала Еліна.

— Не знаю.

— Чудовий план.

— Можемо взяти все, що нам сподобається.

— Тоді ми залишимо тут половину зарплати.

— Не страшно.

Еліна взяла упаковку макаронів.

— Оце.

Дамір узяв сир.

— Оце.

— Помідори.

— Курка.

— Часник.

— І морозиво.

Еліна подивилася на нього.

— Морозиво до макаронів?

— На десерт.

— Ти дивний.

— Але тобі подобається.

Вона хотіла заперечити.

Але не змогла.

За годину на кухні знову панував безлад.

— Не сип стільки солі!

— Я знаю, що роблю.

— Ти минулого разу сказав те саме.

— І було смачно.

— Ти тоді з'їв дві порції, бо тобі було соромно зізнатися.

— Неправда.

— Правда.

Дамір засміявся.

Еліна витерла борошно з його щоки.

— Ось.

Він завмер.

— Що?

— У тебе тут було.

Вона хотіла забрати руку, але Дамір перехопив її.

— Тепер у мене нічого немає?

— Ні.

— Шкода.

— Чому?

— Можна було б ще раз підійти ближче.

Еліна усміхнулася.

— Ти нахабний.

— Тільки з тобою.

Він нахилився й поцілував її.