Розділ 11

Розділ 11. Просто будь поруч

Після ярмарку вони ще довго не їхали додому.

Дамір звернув на тиху вулицю й зупинив машину біля невеликого озера.

— Тут красиво, — сказала Еліна, дивлячись у вікно.

— Я знав, що вам сподобається.

Вони вийшли з машини.

Навколо було тихо.

Тільки вітер ворушив голі гілки дерев.

Еліна підійшла до води.

— Знаєте, я раніше сюди часто приходила.

— Сама?

— Іноді.

— А зараз?

Вона повернулася до нього.

— Зараз я не сама.

Дамір усміхнувся.

— Це добре.

Вони сіли на лавку.

Еліна деякий час мовчала.

— Можна я вас дещо запитаю?

— Звичайно.

— Ви завжди такий спокійний?

— Ні.

— А зі мною?

— Особливо ні.

Вона засміялася.

— Чому?

— Бо поруч із вами я постійно думаю, що сказати, щоб ви не втекли.

— Я не тікаю.

— Поки що.

Еліна легенько штовхнула його плечем.

— Я не така страшна.

— Ви одного разу вкусили мене.

— Це було випадково!

— Звичайно.

Вони засміялися.

Потім Дамір став серйознішим.

— Еліно?

— Мм?

— Я хочу дещо сказати.

— Кажіть.

— Мені подобається бути з вами.

Вона подивилася на нього.

— Я це вже зрозуміла.

— Ні. Я не про це.

Він трохи помовчав.

— Мені подобається ваша усмішка. Подобається, як ви злитеся. Подобається, як ви робите вигляд, що вам байдуже, хоча насправді вам зовсім не байдуже.

Еліна опустила очі.

— Ви занадто багато помічаєте.

— Тільки те, що стосується вас.

Вона тихо усміхнулася.

— А мені подобається, що поруч із вами я можу бути собою.

Дамір подивився на неї.

— Тоді просто будь собою.

— А ви?

— Я теж.

Він простягнув руку.

Еліна вклала свою долоню в його.

Вони сиділи так кілька хвилин.

Без слів.

І цього було достатньо.

Коли вони вже поверталися до машини, Еліна раптом посковзнулася.

— Ой!

Дамір встиг її підхопити.

— Обережно.

Вона опинилася зовсім близько до нього.

Їхні погляди зустрілися.

— Я не впала, — тихо сказала Еліна.

— Я бачу.

— Можете відпустити.

— Можу.

Але не відпустив.

— Даміре...

— Так?

— Ви жартуєте?

— Трохи.

Еліна усміхнулася.

— Тоді можете ще трохи потримати.

Він усміхнувся у відповідь.

— Із задоволенням.

Біля її будинку Еліна не поспішала виходити з машини.

— Дякую за сьогодні.

— Я радий, що вам сподобалося.

— Мені дуже сподобалося.

Вона вже взялася за ручку дверей, але зупинилася.

— Даміре?

— Що?

— Завтра ви будете вільні?

Він усміхнувся.

— Для вас — так.

— Добре.

Еліна вийшла з машини.

Зробила кілька кроків.

Потім повернулася.

Нахилилася до відкритого вікна і швидко поцілувала його в щоку.

— На добраніч.

Дамір завмер.

— На добраніч...

Вона засміялася й побігла до під'їзду.