Розділ 10

Розділ 10. Трохи ревнощів

Наступного дня Еліна кілька разів підходила до дзеркала.

Не тому, що збиралася на побачення.

Принаймні, вона так собі казала.

— Просто прогулянка, — пробурмотіла вона.

Подивилася на себе.

— Звичайна прогулянка.

Змінила светр.

— Абсолютно звичайна.

Телефон завібрував.

Дамір: «Я вже біля будинку».

— Ой...

Еліна швидко взяла сумку й вибігла з квартири.

Коли вона вийшла на вулицю, Дамір стояв біля машини.

— Ви запізнилися на три хвилини.

— І ви рахували?

— Звичайно.

— Я могла не прийти.

— Але прийшли.

— Не надто радійте.

— Пізно.

Вона усміхнулася.

— Куди їдемо?

— Сюрприз.

— Знову?

— Вам не сподобалося минулого разу?

— Сподобалося.

— Тоді не скаржтеся.

Він привіз її на невеликий заміський ярмарок.

Навколо були ятки з солодощами, гарячими напоями та різними дрібничками.

Еліна одразу оживилася.

— Ого!

— Я так і знав, що вам сподобається.

— Ви часто сюди приїжджаєте?

— Раніше так.

Вони ходили між ятками, сміялися й пробували різні смаколики.

Дамір купив їй маленький сувенір.

— Це що?

— Побачив і подумав про вас.

Еліна розгорнула пакунок.

Усередині була маленька керамічна чашка з кумедною усміхненою мордочкою.

— Вона жахлива.

— Вам не подобається?

— Вона прекрасна.

Дамір засміявся.

— Я вже злякався.

— Тепер це моя улюблена чашка.

— Тоді я зробив правильний вибір.

Вони рушили далі.

І саме тоді до Даміра підійшла молода дівчина.

— Дамір? Невже це ти?

Він здивовано подивився на неї.

— Оля?

— Боже, скільки років!

Вони привіталися.

Еліна стояла поруч і мовчала.

Оля щось весело розповідала, а Дамір усміхався.

Еліна сама не зрозуміла, чому раптом перестала чути половину їхньої розмови.

Їй стало... неприємно.

Дуже.

Нарешті Оля подивилася на неї.

— А це ваша дівчина?

Еліна вже відкрила рот, щоб відповісти, але Дамір випередив її.

— Так.

Еліна різко повернула голову.

Дамір спокійно дивився на Олю.

— Дуже приємно, — усміхнулася та. — Не буду заважати.

Вона попрощалася й пішла.

Еліна кілька секунд мовчала.

— Ваша дівчина?

— Що?

— Ви сказали, що я ваша дівчина.

— А що я мав сказати?

— Правду!

— А яка правда?

Еліна відкрила рот.

І не знайшла відповіді.

Дамір усміхнувся.

— Ось бачите.

— Ви спеціально це сказали.

— Можливо.

— Навіщо?

Він підійшов ближче.

— Бо мені сподобалося, як це прозвучало.

Еліна відвела погляд.

— Ви неможливий.

— Зате ви ревнуєте.

Вона одразу подивилася на нього.

— Я?!

— Ні.

— Я взагалі не ревную!

— Звичайно.

— Я просто...

— Просто?

— Просто мені не сподобалося, як вона на вас дивилася.

Дамір усміхнувся.

— А мені подобається, як ви зараз на мене дивитеся.