Розділ 9

Розділ 9. Наступний ранок

Еліна прокинулася з дивним відчуттям.

Вона кілька секунд дивилася в стелю, намагаючись зрозуміти, чому усміхається. А потім згадала. Учора. Дамір. Його рука. Його поцілунок.

— Ой, усе… — пробурмотіла вона й накрила обличчя подушкою.

Телефон завібрував.

Еліна одразу потягнулася до нього.

Дамір: «Доброго ранку. Сподіваюся, ви не передумали зі мною спілкуватися після вчорашнього».

Вона кілька секунд дивилася на повідомлення.

Потім написала:

Еліна: «Ще думаю».

Відповідь прийшла майже одразу.

Дамір: «Тоді мені доведеться вас переконати».

Еліна усміхнулася.

Еліна: «А якщо не вийде?»

Дамір: «Буду пробувати ще».

Вона відклала телефон.

Але через секунду знову взяла його.

Еліна: «І що ви пропонуєте?»

Дамір: «Прогулянку. Без ресторану, без офіційностей. Просто ви і я».

Еліна подумала.

Еліна: «Добре».

Через годину Дамір уже чекав біля її будинку.

Коли Еліна вийшла, він посміхнувся.

— Ви знову гарна.

— Ви кожного разу будете це говорити?

— Якщо ви кожного разу будете виглядати так — так.

— Ви завжди такий?

— Який?

— Настирливий.

— Тільки коли мені хтось подобається.

Еліна замовкла.

— Тоді ходімо, — сказала вона, ховаючи усмішку.

Вони пішли в парк.

Розмова була легкою.

Дамір розповідав смішні історії з роботи, Еліна — про свої невдалі кулінарні експерименти.

— Одного разу я хотіла приготувати пиріг, — сказала вона.

— І?

— Він не спікся.

— Буває.

— Він ще й упав.

— На підлогу?

— Ні. Просто морально.

Дамір розсміявся.

— Я не розумію, як пиріг може морально впасти.

— Ви його не бачили.

Вони обоє засміялися.

Через деякий час Дамір купив їй каву.

Вони сіли на лавку.

Еліна дивилася на людей, які проходили повз.

— Знаєте, — тихо сказала вона, — мені давно не було так легко з кимось.

Дамір подивився на неї.

— Мені теж.

— І це трохи лякає.

— Чому?

— Бо все відбувається занадто швидко.

Він помовчав.

— Тоді не будемо поспішати.

Еліна повернула голову.

— Правда?

— Правда.

Він узяв її руку.

— Мені не потрібно, щоб ви щось вирішували прямо зараз.

Вона подивилася на їхні руки.

— А вам?

— Мені достатньо просто бути поруч.

Еліна усміхнулася.

— Це звучить небезпечно романтично.

— Я попереджав.

— Ні, не попереджали.

— Тоді тепер попереджаю.

Увечері вони знову опинилися біля її будинку.

Еліна вже не почувалася так ніяково, як учора.

Вона навіть не поспішала заходити.

— До завтра? — запитав Дамір.

— Якщо захочете.

— Я вже хочу.

Еліна усміхнулася.

— Тоді до завтра.

Він нахилився й поцілував її в чоло.

— На добраніч.

— На добраніч.

Еліна зайшла до під'їзду.

Дамір розвернувся й пішов.

А вона, піднявшись сходами, раптом зупинилася.

Подивилася на телефон.

І написала:

«Даміре?»

Він відповів майже одразу.

«Так?»

Еліна довго думала, що написати.

А потім наважилася:

«Я теж хочу побачити вас завтра».