Розділ 7

Розділ 7. Загублена рукавичка

Наступного ранку Еліна поспішала на роботу.

Лютий знову зустрів її морозом. Вона натягнула рукавички, сховала ніс у шарф і швидко пішла вулицею.

Телефон задзвонив.

Еліна витягла його з кишені, на ходу відповіла на повідомлення й навіть не помітила, що одна рукавичка вислизнула з руки.

Через кілька хвилин вона вже була біля зупинки.

— От халепа...

Еліна подивилася на свою руку. Однієї рукавички не було. Вона розвернулася й пішла назад. І раптом побачила її. Дамір  тримав її рукавичку, а в іншій — чашку кави.

— Це ваша?

Еліна підійшла.

— Моя!

— Точно?

— А чия ще?

— Не знаю. Може, це дуже популярна рукавичка.

Вона простягнула руку.

— Давайте.

Дамір не віддав.

— Спочатку доведіть, що вона ваша.

— Як?

— Назвіть її ім'я.

Еліна подивилася на нього так, ніби він був божевільним.

— Ви серйозно?

— Абсолютно.

— Добре. Її звати... Рука.

Дамір засміявся.

— Дуже оригінально.

— Віддайте!

Він нарешті поклав рукавичку їй у долоню.

— Тримайте.

Еліна швидко натягнула її.

— Дякую.

— Між іншим, ви знову мало не загубилися.

— Я?

— Ви.

— Чому це я?

— Бо вчора ви мало не впали, сьогодні загубили рукавичку. Я починаю хвилюватися.

— Не треба за мене хвилюватися.

— Уже пізно.

Вона замовкла.

Дамір зробив ковток кави.

— Хочете?

— Каву?

— Так.

— А ви не боїтеся, що я знову вас укушу?

— За каву?

— Може.

— Тоді доведеться ризикнути.

Він простягнув їй чашку.

Еліна зробила маленький ковток.

— Смачна.

— Я знав.

— Звідки?

— Бо сам вибирав.

— Для себе?

— Для вас.

Вона подивилася на нього.

— Ви носите із собою каву для всіх дівчат, які гублять рукавички?

— Ні.

— Тоді для кого?

Дамір усміхнувся.

— Для тієї, яка вчора мало не впала на мене.

Еліна засміялася.

— То ви мене таки переслідуєте.

— Можливо.

Вони постояли ще кілька хвилин.

Їм не хотілося розходитися.

Але телефон Даміра задзвонив.

Він подивився на екран.

— Мені треба йти.

— Добре.

Він зробив кілька кроків, потім обернувся.

— Еліно?

— Так?

— Сьогодні ввечері ви вільна?

Вона усміхнулася.

— Можливо.

— Це означає «так» чи «ні»?

— Це означає: запросіть нормально.

Дамір усміхнувся.

— Тоді запрошую. На вечерю.

Еліна відчула, як серце забилося швидше.

— Добре.

— Тоді до вечора.

— До вечора.

Він пішов.

Еліна ще довго дивилася йому вслід.

Вона навіть не помітила, що знову усміхається.