Розділ 3

Розділ 3. Кава після страху

Наступного дня Еліна прийшла рівно о десятій.

Вона зупинилася перед дверима стоматологічного кабінету, глибоко вдихнула й тихо сказала сама собі:

— Ти доросла жінка. Це просто зуб.

Потім подумала про Даміра.

— І просто стоматолог.

Але чомусь від цієї думки усміхнулася.

Вона постукала.

— Заходьте.

Еліна відчинила двері.

— Доброго ранку.

Дамір підняв голову від документів.

— Доброго ранку. А я вже думав, що ви втекли.

— Я хотіла.

— Але?

— Згадала, що ви мене минулого разу ледве не змусили підписати договір про відшкодування збитків за ваш палець.

— Я досі його не забув.

— Вибачте.

— Прощаю.

— Так просто?

— Ні. Кава.

Еліна здивовано подивилася на нього.

— Що?

— Ви ж обіцяли каву, якщо вкусите мене ще раз.

— Але я ще не вкусила.

— Тоді це аванс.

Вона засміялася.

— Ви завжди такий нахабний?

— Тільки з небезпечними пацієнтками.

— Я не небезпечна.

— Вчорашній палець думає інакше.

Еліна закотила очі.

— Ну добре. Лікуйте.

Вона сіла в крісло.

Дамір підійшов до неї.

— Страшно?

— Трохи.

— Тоді дивіться на мене.

— Ви знову це кажете.

— Бо працює.

Вона подивилася йому в очі.

— А якщо я знову вас укушу?

— Тоді точно підемо на каву.

— А якщо не вкушу?

— Теж.

Еліна усміхнулася.

— Ви хитрий.

— А ви вже починаєте мені довіряти.

Вона нічого не відповіла.

Бо він мав рацію.

Цього разу Еліна майже не боялася.

Дамір працював обережно, час від часу запитував, чи все добре. Коли вона напружувалася, він зупинявся.

— Боляче?

Вона похитала головою.

— Ні.

— Тоді чому така налякана?

— Не знаю.

— Мене боїтеся?

Вона подивилася на нього.

— Трохи.

— Чому?

Еліна замислилася.

— Бо ви дуже спокійний.

— І це страшно?

— Для мене — так.

Дамір засміявся.

— З вами точно не нудно.

Коли все закінчилося, Еліна сіла й обережно торкнулася щоки.

— Все?

— Все.

Вона здивовано подивилася на нього.

— І я не вкусила вас.

— Я помітив.

— Значить, кави не буде.

Дамір зняв рукавички.

— Чому не буде?

— Я ж не заслужила.

— Я сказав, що кава буде в будь-якому випадку.

Еліна завмерла.

— Ви серйозно?

— Цілком.

— Коли?

— Зараз, якщо не поспішаєте.

Вона подивилася на годинник.

Потім на нього.

— Не поспішаю.

— Тоді ходімо.

І вперше вони вийшли з клініки не як лікар і пацієнтка.

А просто як чоловік і жінка, яким було цікаво одне з одним.

Надворі світило сонце.

Еліна йшла поруч із Даміром і сміялася з якоїсь його історії.

Вона ще не знала, що сьогоднішній день запам'ятає назавжди.

А Дамір ще не знав, що ця дівчина стане тією, заради кого він одного дня буде рахувати не дні тижня. А дні до повернення додому.

Залишалося п'ять днів.