Розділ 2. Завтра
— Отже, Еліно, — Дамір зняв рукавички й відклав їх убік, — вам потрібно прийти завтра.
Еліна одразу насторожилася.
— Завтра?
— Так.
— А чому так швидко?
— Бо зуб краще не залишати так. Треба закінчити лікування.
Вона подивилася на нього з недовірою.
— А якщо я не прийду?
— Прийдете.
— Звідки така впевненість?
Дамір усміхнувся.
— Бо ви хоробра.
Еліна фиркнула.
— Я вас щойно вкусила.
— Саме тому я й сумніваюся у вашій хоробрості.
Вона не стримала сміху.
— Я не спеціально!
— Звичайно.
— Правда!
— Добре, вірю.
Еліна підвелася з крісла й поправила волосся.
— А якщо завтра я знову злякаюся?
— Тоді будемо робити все повільніше.
— А якщо дуже злякаюся?
— Будете тримати мене за руку.
Вона завмерла.
Дамір теж зрозумів, що сказав це трохи занадто швидко.
— Тобто... щоб не рухалися, — додав він.
— Ага, — тихо сказала Еліна.
На кілька секунд між ними запала тиша.
— До завтра? — запитав Дамір.
Вона усміхнулася.
— До завтра.
Еліна вийшла з кабінету.
А Дамір ще кілька секунд дивився їй услід.
На вулиці Еліна зупинилася.
«До завтра».
Чомусь ці два слова викликали в неї усмішку.
Вона прийшла сюди, щоб вилікувати зуб.
А тепер упіймала себе на думці, що вже чекає наступного дня.
І навіть трохи менше боялася стоматолога.
Точніше...
Не стоматолога.
Даміра.
Вона усміхнулася сама до себе й пішла додому.
Не забудьте підтримати автора.
Ваша ІРЕН ВАСТРО
#5961 в Любовні романи
#2564 в Сучасний любовний роман
#1580 в Жіночий роман
кохання, сучасна війна, боротьба за виживання в нових реаліях
Відредаговано: 09.09.2026