День третій

   Вечеряючи у паризькому ресторані на Ейфелевій вежі, Соня думала, скільки у диявола обличь, і чи могло бути одне з них Каріни? Спокуса очікує нас у багатьох простих речах, і так легко піти за нею і схибити, а сьогодні дівчині цілий день здавалось, що її спокушали. Хоча Соня починала приймати як даність – і лімузин, що привіз їх до ресторану, і зарезервований столик, і вид нічного міста з вікна, і увагу оточуючих. Кажуть, до хорошого звикаєш швидко, і так і було, тільки десь глибоко в душі вона знала неправильність та порочність того, що відбувалось. Але ще декілька днів, декілька зайвих сотень чи тисяч євро і цей внутрішній шепіт щезне, розчиниться в задоволенні своїх потреб.

   Що поганого в тому, щоб намагатись гідно жити? І для цього нічого не потрібно – ні красти, ні вбивати, ні брехати. Ну, можливо, трішки… Іноді… Соня відчувала, що це неможливо в сфері закону, але медицина? Що там можна зробити поганого? Вона зможе допомагати людям, лікуючи, звісно, Ігоря Петровича та його родичів та друзів. Потрібно обманути тільки один раз, на самому початку, себе. Та хіба це обман? Це раціональний підхід до вирішення питання. Чи не це вона робила все життя – мислила раціонально?

   Каріна і справді приїхала о восьмій ранку. Як не дивно, Соня її чекала одягнена і готова до виходу. Вона погано спала. Це був і сон і неспання одночасно. То вона чула Ігоря Петровича, то Каріну, то бачила Івана, то Мрійника, а під ранок їй здалось, що прийшла Аліса і сіла на ліжко біля неї. О п’ятій годині дівчина таки встала, в голові шуміло, тіло почувалось важким і втомленим. Пропозиція політика така обурлива вчора, сьогодні здавалась Соні принаймні такою, яку потрібно розглянути. Дівчина не знала, чи вірила, що хлопець прийде та здійснить мрію, але можливість вирішити всі свої проблеми видавалась занадто спокусливою. Каріна, на відміну від неї, виглядала відпочилою та свіжою. Гарний червоний костюм підкреслював всі спокусливі вигини її тіла.

– Ну що, ти готова? – сказала вона весело та спокійно.

– Дивлячись до чого…

– Сьогодні я покажу, яким може стати твоє життя!

– Це має бути цікаво… мені навіть трішки страшно, – Соня зніяковіло посміхнулась.

– Ти що, не потрібно боятися! От щоб ти хотіла?

– Я? Та то просто, повечеряти в Парижі… – вона махнула рукою і засміялась.

   І ось – восьма вечора, і вони в Парижі. Вечеряють… Скільки подій іноді може вмістити один день? Виявилось, досить багато. Соня завжди була жадібна до подій. Повсякденність прісна і нецікава – робота, дім, робота… рідко друзі, подія, і знову робота, дім, робота, і складалось враження, що ти не живеш, а просто існуєш, незрозуміло навіщо. А життя проходить повз тебе, і живе хтось інший, тільки не ти.  Спочатку Каріна привезла їх в аеропорт, і невеликий літак, що стояв готовим на злітній смузі, виявився цілком у їх розпорядженні. На борту гарно і затишно, ввічлива стюардеса передбачала бажання. Соня розслабилась, подруга весело щебетала про все на світі. Літак належав Ігорю Петровичу, але вона часто ним користувалась, літаючи на виставки, зустрічі з клієнтами, чи кудись відпочити.

– Якогось ранку я прокинулась і зрозуміла, що якщо не полечу до Італії, то не зможу більше творити! – вона капризно закусила губу, – а тому, я швиденько зібралась і на свої улюблені острови! У мене там будиночок. Колись неодмінно потрібно поїхати, тобі необхідно трішки засмагнути! Ти закохаєшся в цю країну, там таке сонце, море, чоловіки!

– Я не була в Італії, – Соня сиділа з келихом шампанського і подумала, що їй би підійшла ця країна,  – ми що, справді летимо у Париж?

– Так, – Каріна засміялась, – не дивуйся, в цьому немає нічого дивного! Сьогодні у нас  дівчачий день – шопінг, перукар, можливо забредемо у якийсь спа, ну і вечеря на Ейфелевій вежі.

– Як ви знайшли один одного?

– Це все моя картина, я намалювала Мрійника. – вона відставила келих, – розумієш, після здійснення мрії лишилось більше питань, ніж до того. Чому саме я? Хто такий цей дивний хлопець? Чи правильно я обрала? Що буде далі? Чи потрібно комусь розповісти? І ще безліч! Це як, коли ти маєш хворий зуб, язик ввесь час там, так і тут, думки ввесь час кружляли біля Мрійника. Я намалювала картину, і на одну з виставок прийшов Ігор Петрович. Він запитав, чи можна поставити безглузде питання. Ну а далі.., так якось пішло-поїхало… – Соні подумалось, що подруга каже не все, але вона відчула – продовжувати не варто.

   Соня не вважала себе невігласом, бувала за кордоном, відпочивала у досить непоганих місцях, але ніколи не заходила у магазини з охороною на вході. Дівчині здавалось, що це не для неї, не «по карману», так би мовити. Колись вона подорожувала і провела один день в Мілані, як відомо, столиці світової моди, і там були такі магазини, де на дверях стояли здоровенні чоловіки у чорних костюмах та з мікрофонами у вухах. Соня розуміла, що це швидше антураж, але не заходила. До цього дня… Міряти одежу відомих брендів виявилося досить приємно. Працівниця магазину розмовляла українською з ледь помітним акцентом, особливо на «р», сипала комплементами та виносила все більше і більше речей. Досить швидко Соню одягли також у брючний костюм з останньої колекції бренду, назву якого вона чула вперше. Так само швидко, але вже в салоні краси вона стала дещо світлішою, із зачіскою і вишукано нафарбованою.

   День нісся на шаленій швидкості, і Соня не встигала думати про щось, чи про когось, навіть про те, що з нею відбувається саме зараз. Калейдоскоп подій летів без зупину і їй уявлялось, що так було завжди. Десь глибоко турбувало питання, що за все це доведеться колись розраховуватись, чи не так? Але другий внутрішній голос заспокоював – ти ж нічого не просила, не вимагала та і всі ці речі можна віддати. Жінки ходили по магазинах, салонах авто, де Каріна жартома підбирала Соні машину під колір нових лодочок. А, можливо, і не жартома? В ювелірній крамниці цінники не підписували, напевно, щоб відвідувачі не падали одразу від зомління. Від більшості авторських виробів перехоплювало дух. Каріна рішуче одягала то те, то інше і через деякий час стала щасливою володаркою золотої каблучки з синім каменем, досить вишуканої та коштовної – від нулів у чеку Соні стало недобре.