Частина 21 Щастя-то яке!

- Щастя-то, яке! - саме такими словами почала новий день Зінаїда, з комфортом потягнувшись в обіймах Савелія.
- Точно, - погодився він, огладжуючи її апетитні булочки нижче спини, періодично захоплюючись настільки, що заходився перевіряти їх на пружність.
- М-м-м, - мляво відгукувалася вона в його руках, - я знову запізнюся на кухню!
- Мрію, щоб ти не підхоплювалася так рано! Давай, я придумаю ще щось, і приготування їжі полягатиме в єдиній дії – натискання кнопки!
Він злегка натиснув на її сосок, і Зінаїда зойкнула від несподіванки.
- Саві, - приготовлена ​​без участі людини їжа - не містить головного інгредієнта, - вкладеної в неї душі! А бездушна їжа, це корм! Ти ж не вважаєш себе твариною!
- Вважаю, - загарчав чоловік, у якому зовсім несподівано навіть для нього самого прокинулося якесь молодецьке нутро, яке вимагало не відпускати кохану жінку далі, ніж можна було її побачити.
Це створювало деякі проблеми.
По-перше, ректор дуже здивувався, коли після «чудесного звільнення» Савелій пройшов у його кабінет того ранку.
- Вітаю, - розкланявся він з Жанною, яка дещо напружено розглядала його появу в приймальні, - ректор у себе?
- Так, - жінка кивнула і трохи підвелася.
- Я сам, - відчинив власник замку двері до ректорського кабінету і з порога захоплено проголосив – я вільний!
Про що йшлося за зачиненими дверима Жанна не знала.
Але правильні висновки – це її хліб, тому виловити Зінаїду не склало труднощів.
- Це випадково вийшло, - відповіла та на пропозицію поговорити.

- Хто б сумнівався, - погодилася юристка, - у нас, землянок, найкращі речі завжди випадково виходять. Страви, діти і дивовижний секс, у тому числі. Я не про це, але дякую тобі скажу, власник замку, це дуже вагомий аргумент у протистоянні з Міністерством. По суті ми тепер можемо не звітувати про витрати, які спрямовуємо на підтримку цілісності замку. Або не скеровуємо, - хитро зауважила тут же, - думаю, що доводити до істерики та гикання представників цієї злісної організації - це виключно прерогатива твого Савелія.
Відьма потерла долоні одну по одній, передчуваючи порятунок від спокуси застосувати власний дар на «міністерських щурах», немає подразника, немає спокуси, а відповідно скидати напругу не буде потреби.
- Це ж шкідливо, - Зінаїда спробувала відбити свого чоловіка від такого безстороннього обов'язку, - у нього з незвички виразка відкриється!
- Заради бога, Зіна, - ти ж доросла жінка, - у нього зараз стільки всередині гормонів, що він їх перекусить навпіл і не помітить, бо ти на нього чекаєш з вечерею і спізнюватися не можна, бо охолоне! А я обов'язково організую зустріч якраз так, щоб у них був час тільки погоджуватися.
- Хитра ти, Жанно! – зітхнула кухарка.
- Я завбачлива! Ти випросила б у свого Савелія дозволу відкрити на в'їзді лаву, кондитерську. Мало що, раптом ваше спілкування різко набридне, або бац - і війна! А так тепле місце та безбідна старість – чи не це головне у стосунках?
- Яка війна? - очі у шеф-кухаря округлилися, - не лякай мене!
- Знала б ти Зіна, про всі нюанси та перспективи, прихопила б свого Савелія в оберемок і швиденько злиняла кудись подалі і від замку, і від нас. Але в тебе контракт, Академія будинок для Савелія, і я не буду, якщо він до ректора не з готовим планом пішов.
– З яким планом?
- Скажи, Зінаїдо, ти розповідала Савелію, що на Землі на тебе ніхто не чекає і повертатися нема до кого?
- Так, - несподівано заїкнулася вона.
— Значить, назад повертатися не збираєшся, — Жанна відкрила блокнотик і поставила плюсик навпроти Зінаїди.
- Та яка різниця, тут чи там, - одразу закипіла богиня у приготуванні найпрекрасніших тортів світу Райгул.
- Бачиш, одне бажання некроманта перенесло нас сюди, думаю, що сім наших врівноважили б посил, і ми повернулися б на Землю тільки в цьому випадку. Але тебе з цього списку тепер можна викреслити.
Зінаїда скосила погляд на жирний плюс і подумала, що її бажання залишитися тут виглядає егоїстичним лише до того моменту, коли його розглядаєш в окремо взятому випадку.
- Можна подумати, що ти туди гориш бажанням повернутися, - ображено пробубнила, і одразу ж пішла в наступ, - та в тебе тільки тут очі горіти почали, і сила, що ти погодишся з нею розпрощатися?
Жанна потерла поперек, зітхнула і відповіла, - коли не ти сама не хочеш повертатися, це обнадіює.

- Тоді я в здоровому глузді і за ясної пам'яті заявляю, - урочисто сказала Зінаїда, - я не хочу повертатися на Землю і приймаю Райгкул, як свій дім.
Повітря наповнилося золотистим пилком і замок здригнувся.
Плюсик у блокноті Жанни налився золотом.
- Хм, вітаю, - сказала юристка, - але про крамницю подумай, бо мало що!

***
Цілий тиждень Жанна, вечорами пропадала в бібліотеці, а вдень стежила за іншими землянками.
Розшифровуючи напис на попереку, який з'явився завдяки її власному рішенню та зробленому вибору, Жанна шукала згадки про схожі випадки.
Єдине, що зачепило, це давня легенда про Грань, яка відокремлює один світ від іншого. Точніше від інших. Камінь в основі замку був чимось на кшталт порталу, місце, в якому їй стало мерзлякувато – витонченою завісою, точкою в якій за належного бажання можна було зробити прорив, і тоді, - Жанна поки не розуміла, що буде тоді. Але її інтуїція стверджувала, що нічого хорошого на них не чекає.
У середу вона пішла до Світлани.
Було видно, що блондинка, як і Зінаїда, не надто реально сприймає навколишню дійсність, плаваючи десь у хмарах.
- Щастя, яке, - ахнула вона, коли Жанна розповіла про теоретичну можливість піти у світ, до якого прагнула душа.
- У чому щастя? - не зрозуміла її захоплення.
Світлана почервоніла і виштовхнула зізнання.
«Про те, що бути драконом у бідному на магію світі дуже складно і що Зорян страждає через неможливість повного освоєння власного потенціалу».
- Якщо я довірюся йому та його другій сутності, то я стану найщасливішою жінкою Райгула, - але я не хочу.