Частина 17 Тяжка ноша - та не кинеш

Близько місяця у замку нічого неординарного не відбувалося. Студенти освоювали знання, викладачі – вкладали їм у голови все, що знали самі. Курси Зінаїди мали незмінний успіх, малювати цукровою карамеллю навчилися навіть ліниві, бо ректор вважав за краще, щоб усі були при ділі. Найкращий «Цукровий льодяник» - саме до цього конкурсу було обіцяно розваги та вигул усіх охочих до найближчого міста.
У підвалах замку росла колекція найрізноманітнішої зброї, причому бомби з пилом, які Добі з наполегливістю маніяка зносив у великий кошик, були у більшості. У Огнємери новий вид зброї народжувався раз на два-три дні, але от повторити чи продублювати її у неї не виходило.
- Нам потрібний маг - дублер! – повідомив ректор на чергових зборах викладацького складу.
- Скільки це коштує? - натягла на ніс круглі окуляри головний бухгалтер.
Граціоз покосився на неї і відразу виправився, - він був би дуже вдалим дегустатором для нового крила водолікарні. Ми що дарма з грязями останній тиждень порпалися?
Жанна, яка весь останній тиждень вдень відбивалася від студентів, які рвалися до ректора з бурхливими рацпропозиціями – ще один конкурс «Нове застосування старих речей», вечорами разом із цим самим ректором нюхала та тестувала бруд із відер, які він приносив, після тривалих пошуків на болоті.
Єдиним приємним бонусом до бруду і воні були маленькі, біленькі квіточки - відьміни стинії, - саме так назвав їх Граціоз, коли вперше приніс три крихкі екземпляри.
Пахли вони чимось нереальним. Згадуючи історії про едельвейс, і те, що здобути його для коханої вважалося мужнім подвигом, я поставила їх у спальні поруч із ліжком, бо біля них сни набували нальоту романтичної подорожі до власного его, чи до лібідо? Загалом спала я, як убита і прокидалася з усмішкою, незважаючи на раціоналізаторів, які докучали щодня.
Загалом згадалася одна легенда. Про юнака, який любив юну красуню. Загалом Галя була балувана, і погодилася вийти заміж лише якщо він подарує їй едельвейс. Хлопець пішов на пошуки квітки, а дівчина, чекаючи на неї - постаріла. Але все ж. одного разу він постукав у її двері, і простяг старенькій квітку. Як тільки вона доторкнулася до неї, так одразу знову стала юною.
Тішило, що квіти Граціоз не шукав так довго. Та й як він взагалі зважився на такий романтичний презент. Все виявилося просто та складно одночасно.
Відьмина стинія була дуже рідкісною і квіткою, що ховається від пересічних шукачів. Знайти їх могли лише закохані відьми. Вони визначали де розквітають ці квіти на нюх. Зірвана закоханою рукою стинія перетворювалася на дуже сильний компонент для приворотних настоянок. Правда якогось біса закохана відьма взагалі наважувалася шастати на болотах, у мою емансиповану голову хоч убий, не вкладалося.
Я навіть у Добі проконсультувалася, на що фамільяр, упакований у короткі шортики і камзол з еполетами глибокодумно помітив, - що в його народа зізнання в коханні особі, що сподобалася, відбувається на гойдалках.
- Це як? – я одразу представила розгойдування до стадії – дух сперло, і вивалювання на об'єкт пристрасті, всієї цієї пристрасті. Щоб у об'єкта протягом усього життя ейфоричні відчуття з освідченням у коханні асоціювалися.
А якщо тебе заколисує, то можна вирвати з себе відмову прямо там. І також – на все життя пам'ять.
- Гойдалки влаштовуються на гілках на березі озера, так, щоб, розгойдуючись злітати в небо і бачити зірки, що відбиваються у воді. Необхідно зібрати цілий кошик пелюсток вогняного та білого кольору. Забратися вище та чекати, коли кохана прийде на гойдалку.
Чим вище вона розгойдується після того, як ти починаєш сипати на неї зверху пелюстки, тим вірогідніше її відповідь "так".
Добі провалився у спогади з таким виразом на обличчі, що мені соромно стало коментувати їхні прикмети та випитувати, яким чином дама знає, хто на неї сипле пелюстки кохання.

Загалом про стінію. Квітка, яку відьмі подарували, вже не матиме сильних приворотних властивостей, але зате, якщо її засушити без води, біля узголів'я, то розтерта в порошок вона зможе виліковувати душевні рани і мати слабкий знеболюючий ефект.
Був ще правда дрібний шрифт у довіднику рослин Райгула, але порахувавши, що варіант із душевними ранами та знеболюючим для мене ідеальний, читати я його не стала.
Ректор сказав, що три суцвіття зірвати вдалося виключно через велике везіння. Зазвичай навіть одну квітку знайти великий успіх. Розповів, що в Академії, коли вони проходили практику, за одну квітку можна було здобути десять монет золотом.
- Тобто ти знаходив і продавав знахідку? - я округлила очі.
- Так, - в Академії я не мав постійної дівчини. Можна сказати, що я був повністю захоплений навчанням і спілкувався тільки з другом і його коханою. Саме для нього я знайшов першу квітку. Без грошей. В Академії піднесення цієї квітки прирівнювалося до освідчення в коханні та пропозиції зустрічатися серйозно.
Дівчина похвалилася подружкам, ті рознесли, як сороки, і час від часу мені пропонували хороші гроші, за те, що я знайду цю дивину.
Після того, як я начиталася про примхливу рослину, я поставила своє питання, - ти ж не відьмак, яким чином ти знаходиш цю рослину?
- А ось це секрет, - розтяг чоловік у усмішці губи, і глянув так проникливо, що я зрозуміла - не скаже.
З брудом все було зовсім не так приємно. Смердів він здорово, іноді вибивав сльозу відразу на підступах до крила, в якому розмістили санаторно-курортне господарство. Іноді смердіти починало тільки в процедурній, але так, що я ледве стримувала блювоту.
Граціоз по одному виду визначав ступінь просвітлення. Відро накривалося чарівною кришкою, і я якийсь час приходила до тями.
Далі я описувала найцікавіші пропозиції студентів, коментувала особливо обдарованих і хитро зроблених. Виявилося, що тіх, хто бажає заїхати на чужому горбі до раю і тут вистачає. Як мені вдавалося відразу визначити народив ідею студент сам, або отримав, як розплату, подарунок або за дзвінку монету,, сама не зрозумію.
Добі твердив, що це в мені моя друга натура прокидається. Я лише раз уточнила. Яка саме, на що він глибокодумно глянув мені в очі, на череп із цифрою один і розвів руки убік.
Я тоді не дуже зрозуміла його пантоміму. Череп – це некромант, який є моїм безпосереднім начальником, не могла ж я стати некромантом. Ще він менталіст, але я скоріше не в голові у них знання про прикладену працю бачила, ні, скоріше це було як свербіж, темрява в мені або відчувала спорідненість, або морщилася від світла. А ще іноді облизувалася. Це означало, що студент для бонусів або залякував, або застосовував силу.
Таких було небагато, але були.
Дуже цікаві студенти жили із Зоряном, із драконом, якого знайшла Світлана. Вона взагалі до нього нерівно дихала, ці двоє з якогось часу у моєї темряви печію і заздрість викликали. Особливо коли я їх разом бачила. Не зовсім за ручку. Але кілька разів я все ж таки виявляла їх на відстані витягнутої руки.
– Все у вас добре? - запитувала Світлана в нього, і світилася як лампочка.-