Частина 15 Інспекція та сюрпризи з нею пов'язані

- Месьє, а не манж па сис жур. Гебен світ зі бітте етвас копек ауф дем штюк брід. Подайте щось колишньому депутату Державної думи, – Добі видав цей експромт прямо перед головою комісії з Міністерства.
У моїй пам'яті заскрібся якийсь давній спогад, про те, що десь я це вже чула.
А він ще й фартухом потрусив за кінчики перед носом цього неприємного громадянина і пику відповідну скорчив - мовляв бідність у нас, на штани фамільяру у відьми грошей немає, помиїв шкодують на їжу.
Навіщо цьому пройдисвіту каструля з помиями знадобилася, він так і не розповів. Вони за цю каструлю ледь із Зінаїдою не побилися. Точніше спочатку він її налякав, потім, коли вона розглянула з ким за очищення б'ється, то з жалості свою ручку відпустила.  А Добі не розрахував, що вона так швидко здасться.
Загалом довелося просити елементалей зачистити заднє подвір'я від розкиданого та вилитого. А Добі загнати в кут обіцянкою не пустити в ліжко, якщо він не позбудеться запаху. Він так і спав у ногах, і жодні погрози на нього не діяли. Як тільки мої п'яти показувалися з-під ковдри, його переносила до них якась невідома сила з його волохатого тазика.
У мене так і не вийшло правильно формулювати команди та побажання цій сущності. Мені - висококласному юристу не вдавалося однозначно висловити думку. І справа не в тому, що я втрачаю хватку. Скоріше саме так на мене діяв цей дивовижний персонаж чиєїсь буйної фантазії.
- Звідки ти? - запитала я у нього наступного ранку.
- Звідти, - махнув він рукою і одвернувся.

- А точніше?
- Щодо чого?
Вже тоді я запідозрила, що в купі до незрозумілої видової приналежності, фамільяр у мене явно виріс у єврейській сім'ї, - про що я йому одразу не забула повідомити.
- Це значить добре? Чи так погано? – ні на краплю не змінивши вираз на обличчі, уточнив він.
А я навіть не змогла відповісти.
Загалом про комісію.
Вони прийшли до приймальні самі. Швидше за все, у них був намальований кимось із шпигунів план. Тому що саме цей листок засунув в кишеню голова цього кодла, коли переконався, що вони досягли приймальні ректора.
Але зненацька застати не змогли. Тому що Доббі і зненацька речі не сумісні.
- Жанно, я вже вийшов з ванни і чекаю на непристойні пропозиції, - повідомив він мені, коли з'явився в спальні після епопеї з помиями.
Сказати, що я оніміла, — це нічого не сказати. Саме в цей момент я хотіла помітити, якого біса він тільки виправ свою майку, а не помив п'яти, а тут він, з непристойними пропозиціями.
А я три години вивчала «Зроби сам: від малого до великого», і все, що зрозуміла, так це те, що мало у відьом – це те, що вроджене, і що від зубів відскакує на автоматі.
Ну на кшталт: «щоб ти здох» - люблячи. Або «а щоб тобі в пеклі смоли напитися!». Мені, до речі, завжди подобалось, як бабуся з сусідкою в селі лаялись. І ось це її "шляк би тебе трафив".
Яким чином з мене вискочило: «Доббі, якщо добре поводитимешся, куплю тобі велосипед!» – я й сама не зрозуміла.
- А якщо погано? – відразу почав торгуватися фамільяр.
- А якщо погано – скрипку!
Добі скривився і сказав, що візьме тиждень на роздуми, бо це дуже складне рішення. Так як тиждень ще не минув, трясти фартухом перед носом біля комісії я вважала хорошим рішенням, і поставила рисочку навп дороти добре. Це я так резюмувала. Тому що побудувати лінію поведінки можна з будь-ким. Ми один одного стоїмо.

Саме це сказав Граціоз на третій чи четвертий день, коли нашим із фамільяром стараннями більшість  дівчат студенток стрункими рядами записалися на факультативні заняття до Гримза.
«Уроки самооборони для жінок» – розлетілися, як гарячі пиріжки у студентській їдальні. Доббі, який часто - густо тікав від мене по коридору з аудиторіями, і збиваючи з ніг студенток, що позіхали та були неуважними, був схожий більше на божевільну кулю, а вони на кеглі.
Ну і гаразд, я ж не винна, що мій крик «уб'ю, паршивець», ці клуші сприйняли, як бойовий клич і заклик до нападу. А стрибки через їхні тіла, як новий спосіб атаки.
Правда через якусь дурницю, я все ж таки зачепилася, зрештою. Або це була реакція на несамовиту команду Добі «Лягай!»
Користь від нього була, хоча я й не одразу усвідомила яка.
Я тренувала свою силу волі, була зайнята суперечками та вмовляннями з цим індивідуумом, і на інших, і на їх прокляття у мене ні сил, ні бажання не залишалося.
Тому, коли Добі затрусив фартухом, - я підняла погляд від нового довідника, який відрив він у бібліотеці, і втомлено порадила: «треба дати, бо не відчепиться».
Комісія складалася із шести чоловік, кожен кинув йому по монеті.
І поки він висів перед ними і лякав своїм виглядом, я просочилася в кабінет Граціоза, і прошепотіла про несподіваних візитерів.
- Попереджений, значить озброєний, - підморгнула йому і повернулася до приймальні.
- Іди, більше тут тобі нічого не світить, - спробувала позбавити перевіряючих настирливого інтересу мого фамільяра.
Але Добі чомусь приліпився біля високої дівчини, з волоссям, загорнутим у дивовижну гульку на маківці. За правим плечем, на відстані, щоб вона не змогла дістати. Періодично він легенько смикав фартух, викликаючи передзвон монет у ньому, і всім своїм виглядом діяв тій на нерви.
- Чим можу допомогти, - розтягла губи в посмішкі - панове та пані!
А сама спробувала не зводити з цієї дівчини погляду. Якщо фамільяр щось робив незвичайного, отже, на це треба звернути увагу.
Звичайно, до скошування одним оком мені ще дуже далеко, але я намагаюся.
- Ми б хотіли поговорити з ректором! – голова, високий, досить худий і зарозумілий хлющ, у дорогому камзолі глянув на мене, як на коника.
- Так нема його, - впала я на тормоз, - а ви поки що сідайте, я вас чаєм пригощу, - знаєте, як у нас у відьом кажуть, - напоїти, нагодувати, на царя перетворити!
- У відьом? – гикнув хтось тихо із заднього ряду.
- Про царя - це з іншої опери, здається, - але з чаєм готова допомогти.
- Тут же сидіти нема на чому! – обурився хлющ.
- Так і чай не тут, - я згадала види оскалів та рівні складності прокльонів, і здається цього разу слово, тобто оскал, і справа, тобто посил, не розійшлися зі справою.
У їдальні для викладачів якраз обідала охорона. А там було на що подивитись.
Як у дитячому мультфільмі – крила, ноги та хвости.
У нас штат охоронців був укомплектований колишніми військовими. Красивими, здоровенними, як годиться. І ще перевертнями. Ми коли для них з Мірміндою боксери презентували, зачаровані, з дірками на попі, щоб ці самі хвости себе комфортно в обороті відчували і юні уми не бередили, якщо не дай боже панночки у вікно процес зворотного обороту побачать, вони дуже перейнялися. Турботою. І грою моїх брів. Коли я їм принади використання цього атрибуту описувала.