Частина 10 Крилата знахідка

Довелося влаштувати концерт елементалям. Вони явно б не впоралися. Занадто значно збільшився замок. Ті приміщення, які з'явилися, були у дуже плачевному стані. Сміття, пил, розруха.
І тут на допомогу Капітоліні прийшла Фаїна. Вона чудово співала. Залишивши їх у залі для урочистостей, що знайшовся практично там, де й був і спочатку, решта розійшлася у насущних справах. Слід було облаштувати житло для викладачів та персоналу. Ціле крило. Перший поверх – персонал. Другий поверх – викладачі. Зінаїда вибрала кімнату ближче до кухні. Бабуся, що звалилася на голову, яку звали Міна, окупувала протилежну, пробубнивши щось про нелюбов до ходіння. Світлана забронювала апартаменти з іншого боку коридору. Крім спальні з компактним санвузлом у них був ще й кабінет, що було дуже доречним. Щоправда, крім почорнілого кістяка ліжка, старої шафи, що покосилася, і банкетки в спальні нічого більше не було. У кабінеті був стіл, крісло та шафа під стелю з полицями.
Світлана теж уміла співати. Скажімо так, таланти для методиста – це його ноги, хвіст та вуха. І затребуваність зрештою. А значить, і достаток.
Але облаштовувати обране приміщення, коли решта потребує мобілізації всіх ресурсів – це неправильно. І зітхнувши, вона покинула житло, прокручуючи в голові колір стін у кабінеті, спальні, і мрії про те, як ідеально виглядав би її особистий санвузол. Бірюза, у середземноморському стилі, біла та блакитна. Бо з цими темними стінами в депресію недалеко скотитися. Особливо від розуміння того, що у цьому світі вони застрягли надовго. І ще табличка на дверях «Керуюча Замком» виглядала б вагомо. Світлана зупинилася перед черговою вежею, звіряючись із планом, намальованим на шматочку паперу. Значить упритул до вежі – з того боку бібліотека. На другому та третьому поверхах цього крила приміщення для навчання. Сходи на другий поверх привели їх у велике приміщення. Колись тут стояли діжки з деревами, низькі диванчики. Два розламані диванчики припадали пилом у різних кутах, нагадуючи трупи дивовижних тварин, муміфікованих і не зрозумілої ідентифікації.
 - Зал очікування, - промайнуло в голові, - повинні ж десь студенти на перервах тусуватися. Значить, у нас є потреба у пальмах, - швиденько прикинула кількість діжок побільше, тринадцять штук, - зробила відмітку.
Діжки розміром менше тут же у своїй фантазії заповнила вічнозеленими чагарниками на зразок самшиту, кипарисовика, який можна підстригти в ідеальні кульки. Високі вікна по периметру башти однозначно пропускали достатньо світла з усіх боків. Якщо зробити шибки вітражними, буде дуже красиво. Різнокольорово.
Наступною мала б бути інспекція навчального крила. Світлана потягла на себе двері та завмерла на початку напівтемного коридору.
Світло не ввімкнулося. Кілька метрів і морок коливався щільною пеленою. У тьмяному світлі можна було зрозуміти, що підлога викладена досить гарною плиткою, з візерунками, які через шар пилу виглядали більше схожими на якісь письмена.
- Побажання? Вислови давніх мислителів? Хто б читав їх на підлозі? Чи може це шпаргалки? - потикатися однієї в темне крило не хотілося. Згадались фільми жахів, зі злом, що ховається в подібних місцях, яке в самий невідповідний момент вискакує з-під ліжка і хватає за ногу героїню.
Або вибирається із дзеркала. Світлана ще раз здригнулася і зачинила двері.
— Краще перебдіти, ніж опинитися в лапах доморощеного домовика, — подумала вона й вирушила на пошуки Гримза. Якщо вже йти на ворога, то з метальником ножів. Ну або на крайній кінець з ведмедем, якщо ножі не допоможуть.
Те, що бравий викладач фізичного виховання може перекидатися в кролика, вона якось забула. І розвідка боєм у разі виглядала так.

— Отже, заходимо, відчиняємо найближчі двері і впускаємо в коридор світло із приміщень із вікнами. Зрозуміло?
- Ні, - Гримз був не багатослівний, - мені ось що не зрозуміло, чому там немає світла?
- Поламалося щось! - Світлана смикнула плечима, намагаючись якнайшвидше закінчити обхід хоча б одного поверху. Та й вечеря незабаром, а Зінаїда обіцяла святковий торт, так би мовити, заохотити творчу натуру та продемонструвати вміння, за яке її підвищили до майстер-шефа.
Гримз перевалився з ноги на ногу, і глибокодумно помітив, що поламатися те освітлення звичайно могло, але в інших коридорах нічого подібного не було.
- Ти, такий великий, такий впевнений у собі чоловік, - почала співати дифірамби керуюча замком, - професіонал своєї справи, - зустрівши питання у погляді, переформулювала, - майстер своєї справи, ми швиденько відкриємо, перевіримо і на вечерю! Окей?
– Е? - питання в голосі перевертня видавало невпевненість у розуму білявки.
- Заходимо, ти праворуч, я зліва, швидко відчиняємо найближчі двері, дивимося що там, а то скоро сонце сяде і тут взагалі нічого розглянути не вийде до завтрашнього ранку. Або смолоскипи доведеться спорудити. Не будемо ж ми просити допомоги Огнеміри?
Битися з салютом Гримз вважав більш проблемним заняттям, згідно кивнув, але все ж таки перепитав, - а можна мені на ліво?
– Чого? - здригнулася Світлана, вкрившись дрібним потом. Вона не думала, що в неї мають питати дозволи для походу наліво. І взагалі, як у цьому світі виглядає похід до чужої дружини і чим це може загрожувати їй, як тій, що дала добро на цей процес. Не дочекавшись відповіді, Гримз уточнив, - можна я відкриватиму ліві двері?
- А, - простягла полегшено Світлана, - та заради бога!
- Заради кого?
– Все, пішли!
Чому перетинаючи кордон коридору, вони схопилися за руки, і хто перший знайшов долоню іншого, згодом Світлана так і не змогла згадати. Тому що подальші пригоди і сплеск адреналіну геть-чисто вибили не настільки значні спогади.
Вони зробили крок усередину і за ними голосно грюкнули двері, відсікаючи шляхи відходу. Пил хмарою піднявся з підлоги, і вони одночасно смачно чхнули, не усвідомивши у що вляпалися і не встигнувши злякатися як слід.
Тому що в наступну секунду в темряві запалилися два червоні ока, а ще через секунду Світлана усвідомила, що тримає на руках пухнастого кролика, а криваве світло від очей, що горять за кілька кроків, поступово розганяє ідеальну темряву, виявляючи погляду скелет незрозумілої істоти.
- Вибачте, - на автоматі промовила вона, притискаючи до себе звірка з серцем, що дрібно колотиться, - ми не хотіли переривати ваш відпочинок.
Скелет загарчав, Світлана відступила назад і вперлася сідничками у зачинені двері.
- Перервали вашу самотність? - висунула вона наступне припущення.
- Р-р-р, нахабниця, - провібрувало в коридорі жіночим голосом. А може не жіночим, просто писклявим від довгого невикористання мовного апарату. Чи є такий апарат у скелета, що він робить у темряві, як він взагалі спілкується і що він таке, – ці та ще ціла купа запитань промайнула в голові у землянки, перш ніж вона спробувала намацати рукою ручку на дверях. Ручка була відсутня. Як і самі двері.
За спиною була гладка стіна.