Частина 7 Нічний переполох

Перший сон – найміцніший, говорила моя бабуся. Не знаю, які у вас у дитинстві перші сни були, але набігавшись за день, ми засипали там, де поклали.
Вже набагато пізніше мені попалася на очі стаття про повільну і швидку фазу сну. Так от там говорилося:
«1 стадія. При цьому стані сну у людини у підсвідомості виникають цікаві думки та нові ідеї. Він більше не спить, ніж спить. Цей стан триває приблизно 5-10 хвилин.
2 стадія. На ній свідомість людини повністю відключається, з'являється повноцінний сон. У цій фазі, що триває приблизно 20 хвилин, загострюються слухові аналізатори. У цей час можна легко прокинутися від незначного шуму, ворушіння у ліжку тощо.
3 стадія. Вона свого роду продовження другої фази і є глибшою. У цьому випадку людину вже не будять незначні шарудіння та звуки. Стадія триває приблизно 45 хвилин.
4 стадія. Характеризується дуже глибоким сном. Людину розбудити набагато складніше, ніж на третій стадії. Відзначаються яскраві сни, деякі люди страждають на лунатизм. Зазвичай людина, переходячи у стан неспання, не запам'ятовує сновидінь, побачених у цій фазі. Цей стан триває приблизно 45 хвилин.»
А ось швидкий сон відносять до п'ятої стадії сну. У цей час стан сплячого максимально активний. Але, незважаючи на це, його м'язи паралізуються і людина перебуває в одному положенні. Підсвідомість працює досить добре, тому можна запам'ятати усі сни.
Ось значить десь через годину, коли всі засопіли рівно і солодко, над сплячими фігурками жіночої статі з'явилося слабке зелене свічення. Воно повільно продефілювало від Фаїни у бік Зінаїди, і зависло над нею, розглядаючи апетитну округлість налитих грудей, що в силу того, що снилося, бадьоро стовбичили пружним соском у стелю, навіть крізь тканину подібності нічної сорочки. Чим саме керувалося примарне щось, зрозуміти неможливо, але з хмари, що стала більш щільною, висунулась цілком людська рука, імовірно чоловіча, і в хмільному чаді стиснула апетитну округлість, швидше за все для перевірки натуральності даної частини тіла.
- А-а-а! – заверещала Зінаїда, підстрибуючи на матраці.
Мабуть, у третю стадію їй не вдалося потрапити разом з усіма, у зв'язку зі складанням завтрашнього меню в умі.
- О-о-у, - підскочила лежача поруч Капітоліна, - яка хоч і говорила про залізні нерви та богатирський сон, але мабуть вона теж застрягла в другій стадії з загостреними слуховими аналізаторами, що й виявилося в звуковій підтримці.
- Гвалтівник! - заверещала Зінаїда, відчувши цю підтримку.
– Де? - підстрибнула на матраці Жанна, слідом за іншими жінками, що тихо сипали непечатними словами.
- Мамочки, - забурчала Огнеміра на іншому кінці лежбища.
- Тихо ти, нас багато, - спробувала заспокоїти її Фаїна.
– На всіх не вистачить? - спросоння уточнила Галина.
- Тихо, - гаркнула Світлана, - саме вона здогадалася включити ліхтарик на телефоні і тепер нишпорила променем світла над головами жінок. – Немає тут нікого!
- Он там, - за роялем! – зганьблена честь вимагала сатисфакції, і Зінаїда не збиралася спускати вольності нахабному мешканцю замку. От якби не таячись прийшов, тоді може й дала б помацати видатні, з погляду чоловічого інтересу округлості. Вона, можна сказати, ще вдень помітила інтерес в очах усіх без винятку чоловіків її D-шкою, які ні-ні, та й скошували свій погляд нижче підборіддя співрозмовниці.
Світлана розгорнула ліхтарик у бік далекого кута, і всі встигли помітити зелене світло, що розчинялося у стіні.
- Брешеш, не втечеш, - підстрибнула на матраці Капітоліна, і рвонула у бік рояля.
- Тут стіна, - за кілька секунд пояснила вона звідти.
- Так, дівчатка, - взяла на себе функцію командира Жанна, - треба все перевірити, якщо там є таємний прохід, то до нас ще хтось забреде! Світлана, а ну давай, скомандуй відкритися, або як тут працює комунікація між керуючим та керованим. Господи, як же складно із цими чарівними структурами!
Світлана вилізла з-під ковдри і бадьоро підійшла до Капітолини. Лікарняні балахони у темряві виглядали пародією на милий привид із мультфільму про Карлсона.
За нею потяглися й інші. Жіноча цікавість – вона така заразна!
- Сім-сім, відкрийся, - через секундну паузу пролунала команда керуючої.
Ззаду хтось здавлено хихикнув.
- Будь ласка? - додала Світлана запитально.
Нічого не трапилося. Вона помовчала, ще пару секунд і видала нову установку - проявись!

На стіні проявилася тонка смужка, що змалювала щільно підігнані двері.
- Капець, стук, грюк, аби з рук , - Капітоліна провела по практично невидимому стику рукою, - і як це відкрити?
- Розкрийся! Відкинься! - Світлана з багажем синонімів мала повний порядок.
- Та пніть її сильніше, - мудра думка відвідала голову Галини.
Капітоліна штовхнула двері обережно, а потім налягла на неї плечем і провалилася на той бік, причому двері відразу відсікли цікаві погляди інших від вмісту тієї сторони.
- Вбивають! – не доречно зойкнула Зінаїда і грудьми кинулась на двері, щоб так само зникнути на тому боці.
Жанна пригальмувала порив Світлани, рвонути слідом.
- Десь тут я бачила палицю, - вона пошарила в кутку і витягла дерев'яну стійку, імовірно арфи, переломлену посередині. - Так, з музикою у когось не склалося, - констатувала плачевний стан музичного інструменту.
— Ось тепер можна йти. А то без захисту, як в тому прислів'ї - Пішов по шерсть, а вернувся сам острижений
Другу половинку стойки прихопила Фаїна, як і свою помаранчеву сумку рятівника. "Два в одному спочатку б'ємо, а потім лікуємо" - пробурчала на запитальний погляд Світлани.
Зінаїда та Капітоліна виявилися з того боку, посередині досить широкого коридору. Колишня розкіш важко вгадувалася під шаром пилу, павутиння і чогось, віддалено схожого на муміфіковані екскременти тварин, що літають. По шару пилу на підлозі можна було з упевненістю сказати, що на своїх двох цим коридором ніхто за останні триста років не ходив.
- Вампір, - здавлено ахнула Зінаїда і попросила подивитись, чи немає у неї на шиї укусу.
Фаїна дістала з сумки ліхтарик і посвітила на шию Зінаїди – немає там нічого.