Частина 6 Хліб насущний

Частина дня, що залишилася, пройшла у справах і турботах. Сюрпризи вилазили з усіх щілин і намагалися випробувати тих, хто тільки-но прибув, на всі наявні ресурси стійкості.
- Ха, суп із жаб, - то це ж делікатес! - Жанна перша зачерпнула ложку і максимально правдоподібно застогнала, - смакота, дівчатка. Фаїна і Зінаїда, вважали обід святковим, ті, що молодші, дивлячись на навчених життям у цьому розумінні, теж взялися за їжу.
Після обіду Зінаїда з Мірміндою вирушили на кухню і в засіки Батьківщини, це так Зінаїда сказала, чим неймовірно здивувала викладачку домоводства. Просто вона про засіки зрозуміла, а чому Батьківщини та з чим це їдять не дуже.
Вміст засіків швидше засмутив, ніж порадував. Але потім Мірмінда провела кухарку у бік покинутої оранжереї і представила її до уваги дві довгі грядки, засаджені овочами.
- О, то тут і борщик можна зварити, - зрадовано потерла долоні землянка.
- Борщик?
- Суп такий, поживний, а якщо ще кісточку туди для навару кинути, то взагалі за вуха не відтягнеш. І сальця посікти з часником. І пампушечок напекти. Чи краще галушок?
Озвучене меню нічого не сказало Мірмінді, але вона зненацька пообіцяла забезпечити кістками.
- Ми з некромантом сьогодні добре полювали, - почала вона свій монолог і Зінаїда здригнулася.
Дівчатка пояснили, чим саме займається некромант. І кістки, прикликані ним, як навар, в розумінні землянки, не годилися.
- Ректор підстрелив пікачу, ми залишили його в льодовій скрині, щоб вона охолола, а потім можна її обробити - вистачить до приїзду претендентів на навчання.

- Пікачу? - дивного жовтого покемона Зінаїді доводилося бачити неодноразово, тому вона не могла уявити його на льодовику, та ще й в якості потенційної їжі. А головне розбирати його в неї чомусь бажання не виникло.
– Ректор обіцяв допомогти освіжувати тушу, – продовжувала видавати інформацію Мірмінда, і Зінаїда видихнула. Що ж, близьке знайомство із мертвим покемоном відкладається.
- А як ви вважаєте, - почала викладачка, - давай на ти, - одразу обсмикнула її Зінаїда.
- Як ти вважаєш, що можна приготувати на вечерю? – кивнула та.
- Так самоси з овочами наробимо.
– Чого?
- Пиріжків з овочами.
- Так у нас муки майже немає, - засмутилася жінка.
- Як немає? – я цілий мішок бачила.
– Де? – по очах було видно, що у Мірмінди шок.
- Так у тій коморі, на якій листок висить із переліком того, що там лежить.
Повернулися на кухню, прихопивши кабачок, капусту, схожу на брюссельську, тільки фіолетового кольору, квасолеве гроно, цибулю, зелень, качан кукурудзи, тільки зерна в неї були втричі більші за земну.
Кухня являла собою досить велике приміщення, з якого вниз йшли сходи. У підвалі було кілька кімнат, зі стелажами під консервацію, бочками, загородками під коренеплоди та охолоджувальною скринькою в одній із них.
У самій кухні посередині кімнати розташовувалася довга плита, що зараз використовувалася в урізаному вигляді - крайня частина прямокутника розміром з двокомфоркову плиту, на якій можна було використовувати дві половини більш гарячі і менш гарячу частини. Металевий стіл уздовж однієї зі стін, під ним на полицях стояло різноманітне кухонне начиння, включаючи різнокаліберні каструлі, сковороди, чавунні гусятниці та казанки.
Окріп для чаю давав циліндр, з краном. Мірінда пояснила, що цей артефакт підтримує постійну температуру.
Поруч із дверима до підвалу був вихід у коридор і далі на задній двір Академії.

Там були й раковини з водопроводом. Причому їх було три, що за умов ведення середньовічного господарства могло бути показником розкоші.
Уздовж другої стіни нагромаджувалися різні механізми. В одному можна було хоч і важко, але пізнати гільйотину - явно це лезо застосовують для рівномірного нарізування на шматки. І про техніку безпеки в цьому світі є уявлення, якщо навколо зони з лезом є сітка з фіксатором.
М'ясорубка, тістоміс, - Зінаїда згадувала перелік обладнання, а головне повторювала цей список для того, щоб скласти меню з урахуванням присутнього на кухні обладнання.
- То де? - підігнала її запитанням Мирінда.
Зінаїда дійшла до кінця кухні і праворуч від входу до підвалу показала на листок, що висів на стіні.
— Ось же: борошно – один мішок, олія – двадцять літрів, цукор – мішок, сіль – мішок, - не знаю правда скільки у ваших мішках, але вони різного розміру, значить я чогось не розумію, - і штовхнула стіну, відчиняючи перед ошелешеним поглядом Мірмінди невелике приміщення, справді дуже схоже на комору.
- Борошно, - вказала на мішок, що стояв посередині, - масло, - тицьнула вказівним пальцем у дерев'яний ящик з літровими скляними пляшками. Частина олії була жовта, кілька темного кольору і дві з відтінками зелені.
- Сіль і цукор, - продовжила Мірмінда, підходячи до ще двох мішків.
І якщо мішок з борошном на вигляд важив усі п'ятдесят кілограмів, то цукор тягнув від сили на половину. Із сіллю ж взагалі кілограм десять не більше.
- А як ви знайшли це багатство? – обережно погладила викладачка мішок із цукром.
- Так у вас на коморці все написано. Якщо написано, значить там і лежить – хіба ні?
- Напевно, - погодилася та, - тільки це список того, що треба привезти насамперед із міста.
– Кому привезти, – не зрозуміла Зінаїда.

– Ректорові, якщо він поїде. Але тепер уже не потрібно. Якщо я правильно зрозуміла, то ми неправильно користувалися цією дошкою замовлень. Замок використовує цю кімнату як портал для доставки харчових продуктів. Потрібно перевірити рахунок Академії, якщо все так, то з нашого балансу мають списати гроші за продукти.
- Стоп, - пригальмувала Мірмінду Зінаїда. - Мені ще щось треба, давай витягнемо нашу здобич, і перевіримо твій здогад.
Удвох, волоком, витягли борошно, винесли пляшки, залишивши ящик, цукор та сіль.
Потім зачинили двері, стерли напис на листку, і Зінаїда почала диктувати: молоко – три літри, яйця – три десятки, прянощі – перець, зіра, кумін, куркума, мускат, солод, сода, хміль, борошно грубого помелу додай – пів мішка, і давай, раз така спека, візьмемо пляшку міцного алкоголю.
Перечитали написане, подивилися одна на одну.
В очах Мірмінди хлюпалося таке дитяче очікування дива, що кухарка не змогла відмовити тій у можливості штовхнути двері в комору.
- Очам своїм не вірю, - повідомила вона тут же, розглядаючи пляшки в ящику, півмішка замовленого борошна та кошик з яйцями та горою мішечків у долоню зверху.
— От тепер точно можемо починати готувати, — кивнула Зінаїда, — і ще що, як думаєш, якщо ми на вечерю щось суттєвіше приготуємо, викладачі нас не поб'ють? За перевитрату?
- Та ти що, - в жодному разі, доставка продуктів дорога. Крихких вдвічі дорожче, ніж зазвичай. А тут – за все з нас візьмуть так само, як у місті! Так, ми можемо тепер вдвічі більше продуктів використовувати! І чоловіки нарешті зможуть поповнити фізичні сили.
- Ага, - пожерти тут теж люблять, - кивнула Зінаїда, вичленувавши з сумбурних пояснень головне.
Помивши руки і начепивши фартухи, вони стали поруч біля столу, на якому лежали помиті та перебрані овочі.
- Для початку приготуємо тісто. Потрібно змішати борошно з половиною чайної ложки солі та соди, потім зробити поглиблення в середині і вилити олію. Борошно візьмемо навпіл. Перетерти муку з олією до стану розсипчастих крихт, - коментувала план роботи кухарка.
Мірмінда кивнула і на столі з'явилися дві гірки з двох видів борошна. Вона почала пересівати борошно в гірку, а Зінаїда, яка спостерігала за її діями, кивнула, і почала чистити овочі.
Закінчивши з крупкою, Мірмінда вичікуючі подивилася на Зінаїду.
- Збирай у конус, роби заглиблення і вливай у заглиб воду, потроху, змішуючи з крупкою. Рухи від центру на краю. Замісити тісто однорідне, накрити плівкою і залишити на час приготування начинки.
Коли тісто накрили чистою полотняною ганчіркою, частину овочів нарізали акуратними кубиками.
Мірмінда підхопила качан і дивним металевим колом почала сікти його на частини.