Частина 2 Лічилка для запам'ятовування кольорів веселки

К – Капітоліна
«Їхав, їхав козак містом, під копитом камінь тріснув, раз, два», - чорнява кароока дівчина, за часів царя Панька про таку б сказали – кров з молоком, але в сучасних реаліях вона належала до ендоморфного типу фігури і закономірно викликала у співрозмовників побоювання. Співрозмовники в неї найчастіше були досить специфічні. Робота в секс-шопі приносила непогані гроші та дозволяла їй у вільний від основної роботи час займатися улюбленою музикою. Піднесений настрій відносився до вечірнього прослуховування на вакантну посаду бас-гітаристки, і хоч у її дипломі з музичної школи значилися віолончель та факультативний клас ударних, але з гітарою вона познайомилася набагато раніше, ніж батьки зробили за неї вибір, на чому їй грати.
Вона розставляла новинки, і співала собі під ніс про козака. який бажає поговорити з дівчиною. Хоч співала вона про козака, але згадувала полковника у відставці, який і був господарем магазину. Мировий дядька, якого періодично збивали зі шляху спокійного пенсійного життя  пасії, які мріяли зайняти вакантне місце дружини настільки апетитного, на їхню думку претендента.
Ось і нова мадам Брошкіна вирішила, що для збільшення продажів потрібно обрядити продавчиню у спеціальний костюм та провести рекламну акцію. Спеціальним костюмом виявилося вбрання Білосніжки! І якщо  в верхню частину костюма вона своє тіло, з гріхом навпіл втиснула, розшнуровавши рукавчики і корсет, то зі спідницею стався конфуз. Вище коліна та не натягувалася. Полковник махнув рукою і порекомендував на низ одягнути те, що сама Капа вважатиме за потрібне. Капою він почав її називати одразу ж. Вона згадала історію їхнього знайомства.
У цей день йшов дощ, і ця погода налякала пішоходів. Вона підробляла грою на гітарі в переході, намагаючись знайти постійну роботу вдень, ходила по співбесіди, але чи її набита фігурка, чи ім'я Капітоліна, чи диплом про музичну освіту бентежили потенційних роботодавців, але риба не клювала. Точніше робота.
А тут ще закінчувався термін сплаченої оренди кімнати на околиці міста, і грошей для наступного місяця не вистачало. Як і глядачів у цей вогкий і холодний вечір.
Вона навіть сама не змогла собі пояснити, чому почала співати про козака, коли випадковий пішохід застукав підошвами черевиків сходами.
Але як не дивно, він зупинився послухати, до нього через якийсь час приєдналася жінка за п'ятдесят, постояла, зиркнула на чоловіка, кинула зім'яту купюру і поспішила у своїх справах.
Чоловік, раз по разу погладжував козацькі вуса іопісля поклав у її чохол папірець більшої гідності, і саме на нього зазіхнув якийсь хуліганистий підліток.
Але з Капою цей номер ніколи не проходив, вона на підльоті до чохла виловила малолітку і спокійно розповіла, чому він не правий. Військовий, що вже відійшов на достатню відстань, а судячи з виправки саме ним був її сьогоднішній меценат, повернувся.
- Вибачте, дівчино, не вважайте моє запитання за нахабство, але ви так майстерно розібралися з підлітком, а вам робота не потрібна?
- Я не вихователь, і в гувернантки не годжуся, - чомусь образилася Капітоліна.
- Що Ви, це зовсім інше!
- І що ж? – підозріло просканувала співрозмовника поглядом.

На збоченця не схожий, житло в обмін на певні послуги пропонувати не повинен, має талант розположити до себе, і не скнара, судячи з величини гонорару за концерт у переході.

- Мені потрібний продавець, але магазин специфічний, - зам'явся він, розглядаючи, як вона швидко пакує свої пожитки.
- Маю попередити, що з цією сферою у мене не складається. З огляду на мою недосвідченість через нестачу мені доводиться платити більше, ніж заробляю.
- Ні, що ви, в даному випадку я думаю, що ви зможете допомогти зробити вибір і приструнити не в міру запопадливих покупців, я бачу ви дівчина серйозна. Мене, до речі, Петро Андрійович звати.
- А мене Капа, тобто Капітоліна.
- Дуже незвичайне ім'я, але сподіваюся, що ви дозволите називати вас Капою? – і скупо посміхнувся.
Ще раз окинувши вітрину з різнобарвною мрією і переконавшись, що в коробці нічого не залишилося, вона рушила у бік підсобки. Потрібно було переодягтися і відчиняти двері перед публікою, а точніше перед двома постійними відвідувачами.
Один, сивий і сухенький приходив подивитися на новинки, був нешкідливим і після пари трійки пристрілювальних розмов вона сама почала скидати йому на телефон смс при поповненні колекції. Десь через півроку він зізнався, що пише рецензії для виробників цих чудових гаджетів, щось на кшталт огляду таємного покупця. Він не нахабнів, писав у свій блокнотик якісь висновки і обов'язково залишав за допомогу плитку дорогого шоколаду.

Другий був у частині – а поговорити. Крові в перші дні попив достатньо, і сертифікати йому покажи, і який тип покриття використовується – розкажи, і як саме та чи інша штука працює поясни. Хоча, з іншого боку, прискіпливий покупець змусив вивчити асортимент та стати професійним презентатором. І купував він досить часто та досить дорогі штуки. Кого саме він балував, Капа вирішила не питати, вона проповідувала життєву позицію «менше знаєш, міцніше спиш», коли справа стосувалася особистого життя оточуючих.
Серіали не дивилася, плітки не любила, як і полоскання спідньої білизни знайомих та не дуже знайомих людей. Тому і подружок у неї можна було перерахувати на пальцях. Одна з дитячого садка та одна з музичної школи.
Капа пригладила пісочні брючки, що обтягали низ, і подивилася на себе в дзеркало. Ах так, червоний бантик – заколола смоляне пасмо чубчика.
"Теж мені маркетолог", - насмішкувато прокоментувала під ніс починання нової пасії полковника.
 «Білосніжка в секс – шопі, поцілунок зі смаком банана та полуниці» – показала язик своєму відображенню. Навколишній простір зненацька здригнувся, як від підземного поштовху. Лампа в кабінці для примірки мигнула і нутро тісного закутка накрило маслянистою темрявою.
- От засідка, - пробурмотіла Капа і спробувала намацати шторку, - фу, звідки тут липке волосся взялося, - вона почала віддирати від пальців липнучу субстанцію, крутячись на одному місці з руками, розведеними в різні боки. - Куди поділися стіни кабінки, чому навколо стільки місця, наш павільйон, навіть при землетрусі не міг бути завалений вищими будинками, бо до них пристойна відстань. Та й гуркоту не було.
Цілком випадково вона натрапила на свою сумку, куди склала речі перед тим, як переодягатися, і намацала чохол з гітарою.
"Гаразд, не можу вибратися сама, чекатиму полковника, прийде випустить" - зробила єдиний висновок, який прийшов в голову.
Ухваливши це рішення, опустилася на валун.
- Звідки цей камінь узявся в нашому магазині, - розмірковувала дівчина, погладжуючи холодний бік і перебираючи в думці причини такої дивної поведінки навколишнього світу.
- Чи не на той світ я провалилася? - подумала вона насамкінець, так і не розгледівши в повній темряві ні єдиного проблеску світла. "Хоч глаз виколи" - позіхнула, заспокоюючи себе тим, що все ж почувається вона живою, а це головне.